Неймовірно!
То був «ягуар»! А в ньому сидів Пол, пристебнутий ременем безпеки і придавлений розкритою пневмоподушкою.
Його очі були заплющені, а обличчя вкривали численні порізи й садна, з яких точилася кров. «Скільки ж він пробув у воді? І коли настає той момент, коли непоправно уражується мозок?» — подумала я, рвучко розчиняючи двері.
Схилившись над Полом, я почала щосили сіпати пневмоподушку, намагаючись добратися до ременя безпеки й відстебнути його. Але бісова реміняка не відстібалася!
І раптом я відчула, як мені в шию вп'ялися руки.
Що ж ти, паскудо, робиш?!
Моє горло пеком запекло. Неймовірно! Невже то в мене сталось ураження мозку, супроводжуване галюцинаціями?! Я намагаюсь урятувати цього йолопа, а він на знак подяки хоче задушити мене просто тут — на дні річки Потомак. Пол і справді був божевільний.
Я почала відчайдушно пручатись, і вода, потрапивши до моєї носової порожнини, обпекла її, як вогонь. Ще трохи — і скінчаться і мої сили, і кисень у мене в легенях. І що тоді? А нічого. Дуже просто — я потону.
Я пручалась, але це не допомагало. Пол був надто великий і дужий. Так не вийде. Треба щось придумати. І негайно.
Відштовхнувшись від пневмоподушки, я затопила ліктем Полові прямо в горло. А потім іще раз, і ще раз!
Лещата на моїй шиї враз ослабли, і з рота Пола вихопилася бульбашка — величезна, як Род-Айленд. Нагнувшись, я вирвалася з його рук і, відчуваючи, що непритомнію, відштовхнулася від авта, намагаючись піднятися на поверхню.
Але Пол схопив мене за ступню. Він і досі був придавлений до сидіння, а його очі вирячилися так, що, здавалось, ось-ось вилізуть із орбіт. Він явно хотів забрати мене з собою в інший світ. Ще мить — і це йому вдасться.
Зібравши рештки сил, я зацідила Полові ногою в ніс. І зламала його — це точно. Вода навколо його голови враз розквітла кривавими пелюстками. Вивільнивши ногу з ослаблої руки Пола, я несамовито запрацювала руками й ногами, поспішаючи вгору, до світла.
Озирнувшись на мить, я побачила внизу його обличчя. Пол наче щось беззвучно кричав мені закривавленим ротом. А потім щез.
Виринувши на поверхню, я жадібно вхопила ротом благословенне повітря, а тим часом сильна течія підхопила мене й понесла до містка. А на містку вже блимали поліційні мигалки й виднілася купа цікавих глядачів. Біля мосту повітряна хвиля від гвинта поліційного гелікоптера згинала прибережні дерева й траву.
Якийсь полісмен гукнув і кинув мені рятувальний жилет. Я вхопилася за нього, рятуючи своє дорогоцінне життя.
Розділ 115
Після того що сталося, копи з округу Колумбія поставилися до мене з великим розумінням і співчуттям. Перевіривши список пасажирів рейса, вони вирішили, що ми з Полом полетіли до Вашингтона відпочити, і там його раптом якась муха вкусила.
Я не стала переконувати їх у протилежному. Ба більше, після розпізнання трупа Пола я їм узагалі більше нічого не сказала.
Згодом власною персоною з'явився мій новий приятель, детектив Зампелла, і коротко обрисував місцевим газетярам і телевізійникам суть інциденту. А потім забрав мене звідти, до бісової матері.
Треба було десь відпочити й охолонути. Та тільки не в окрузі Колумбія.
Я не хотіла летіти літаком, тому сіла в орендований «форд» і поїхала аж до Балтимора, де на мене з новою силою накотилася втома.
Пригадавши, що колись зупинялась у красивому готелі «Шератон» біля внутрішньої гавані, я знайшла його на Чарлз-стрит.
То був готель «Шератон Інер Гарбор». Він видався мені найкращим готелем у світі.
Я вибрала кімнату з панорамою на гавань, а не на Оріол-парк у Кемден-Ярдз. Утім, мені було байдуже. Кімната була вся в заспокійливих, голубих та кремових тонах — саме таку наразі я й хотіла, бо була вкрай виснажена й спустошена.
Ліжко було потрясно м'яке, і я пролежала решту вечора в стані, близькому до коматозного, витріщаючись у стелю. Заціпеніння поступово почало минати й змінилося смутком. А ще до смутку додалися гнів, тривога, сором і відчуття безпорадності — усе й одразу. Та, нарешті, я заснула.
Коли я знов витріщилася в стелю, було й досі темно. Спочатку я здивовано роззиралася, не тямлячи, де я є. Але коли визирнула у вікно й побачила залиту світлом гавань, усе вмить пригадала. Спочатку з пам'яті виринув великий корабель «Чесапік». Потім — Балтимор. І готель «Шератон Інер Гарбор».
Згодом із глибин пам'яті прорізалися й інші образи.