Звати його Томас. Звісно, на честь мого татка а як же інакше?
Жінка-іспанка невдоволено заквоктала на мене, стоячи в кухонних дверях.
— Що ви тут забули, міс Лорін? — сказала вона з докором. — Хіба ж можна спізнюватися на роботу, особливо першого дня?
— Мені просто кортіло ще раз цьомкнути й обійняти Томмі, — відповіла я.
Жінка суворо вказала мені на двері.
— Basta![15] — сказала вона. — Можете заїхати в обід. От тоді й побачитеся з Томом. А тепер — vamos[16].
Розділ 117
Місце моєї роботи розташоване лише за десять хвилин їзди від дому, якраз над велелюдним баром на вулиці, де завжди повно туристів.
Піднявшись сходами, я відстебнула шолом і з подивом уставилася на свіжий напис, зроблений на трохи пошарпаних дверях — Приватне детективне бюро «Парадайз інвестіґейшнз». Що ж, удала назва. Класно виглядає.
Я спустилася вниз і пішла до бару, продираючись крізь джунглі декоративних пальм та високих дерев'яних фігурок.
Бармен перегорнув сторінку недільного примірника «Нью-Йорк дейлі ньюз» і поглянув на мене. Він, мій колишній напарник Майк Ортіс, картинно підкотив очі й широко посміхнувся — як уміє посміхатися тільки він.
— Привіт, сищику! — сказав він. — А чому ти тут, а не стежиш за якимось зловмисником чи крадієм? До речі, що я тобі казав про свою тітоньку Розу? Якщо ти тільки й знатимеш, що раз-у-раз бігатимеш додому, то вона образиться, подумавши, що ти боїшся довірити їй малого Томаса.
Можна було подумати, що ми сидимо в себе в кабінеті на своїй колишній роботі у відділі вбивств. Різниця полягала лише в тому, що на Майкові була яскрава барвиста гавайська сорочка — така картата, що, здавалося, якщо підключити її до батарейки, то вона замиготить усіма можливими кольорами. Схоже, Майк добре пристосувався до свого теперішнього життя після того, як звільнився з поліції.
Сказав же він колись, щоб я до нього зайшла при нагоді, — от я й зайшла. Утім, мені й звернутися більше ні до кого. До того ж Майк був єдиним чесним чоловіком, якого я знала. І досить привабливим як я нещодавно почала помічати.
— Бачив твою нову халабуду нагорі, — кинув Майк. — Усе клас! Окрім одного… Ти що, не знаєш, що це — іспаномовна країна? І чи багато ти матимеш клієнтів, якщо вивіска в тебе написана англійською?
— Чим менше, тим краще, дурнику, — відповіла я, зиркнувши в розділ «Мода» в журналі, що його читав Майк. — Сподіваюся, самотній жінці зароблених грошей вистачить на те, щоб інколи заходити до тебе випити кави?
— Треба подумати, — відповів Майк. — А поки думатиму, приготую тобі чашечку кави. — І додав начебто ненароком: — Ти чудово виглядаєш, Лорін. І малий у тебе просто потрясний.
Я зашарілась і почервоніла до кінчиків пальців на ногах. Мабуть, устигла відвикнути від компліментів.