Клагенфурт замкнув торговий центр ключем п'ятнадцятого сторiччя, сподiваючись знайти другого ранку на кахельнiй пiдлозi слiди.
М'ясний вiддiл знову було пограбовано, довкола валялися кiстки, однак до прального порошку нiхто не доторкнувся.
Абелевi Клагенфурту довелося визнати, що кримiналiст iз нього нiкудишнiй. З жалюгiдною мiною розглядав вiн обгризенi кiстки, з жахом слухав розповiдь про те, що дверi в зоомагазинi виламано, вентиляцiйнi штори звисають клаптями, весь корм пожерто, змiй в акварiумах об'їдено до кiсток, а вiд декоративних рибок лишилися самi кiсточки. На додачу його повiдомили, що вночi розбито вiкно на одному балконi й пограбовано кухню. Господарi чули гармидер, але вiд страху не зважилися поспiшити на кухню. Мовляв, нам було б дуже неприємно застати на мiсцi злочину когось iз жителiв мiста. Ми б згорiли вiд сорому. На склi було видно слiди кровi. Цю деталь люди сприйняли з жахом, проте вивчити слiди на думку нiкому не спало.
Абель Клагенфурт пiдтримав пропозицiю кiлькох громадян, щоб усi показали руки - певна рiч, доброхiть, i гармонополiсцi заходилися показувати одне одному руки. Та жодної порiзаної чи пораненої руки не було.
Клагенфурт звiтував про свою дiяльнiсть, i голос його лунав жалiсно, безпорадно. Вiн схвильовано перелiчував свої заходи, розповiдав про комплекси, якi при цьому вiдчував у собi, про те жахливе враження, яке викликав у нього вигляд риб'ячих та змiїних кiстякiв на пiдлозi зоомагазину. Тут нерви у Клагенфурта не витримали, i вiн знепритомнiв. Присутнi пiдхопили його i поставили на ноги. Абеля Клагенфурта вiтали як героя. Всi газети писали, що одного дня Абель Клагенфурт, попри свої високi моральнi засади, таки розкриє злочин, у цьому немає нi найменшого сумнiву.
Людський натовп мовчки й терпляче ждав пiд вiкнами будинку, поки Абель оговтається i стане на ноги. А коли вiн нарештi з'явився на балконi, вибухнули оплески. Всi вигукнули:
- Слава, слава Абелевi!
I сталося те, чого не було сотнi рокiв, - люди проспiвали на честь громадянина мiста серенаду!
Однак Абель Клагенфурт скромно вiдхилив цi пишнi вияви пошани i щиро признався: поки що вiн нiчого не досяг. Але йому вiдповiли, що все-таки дечого досяг, наприклад, довiв, що, грабуючи м'яснi крамницi, злочинець потрапляв усередину не крiзь дверi. А це вже неабищо!
Клагенфурт заходився шукати в своїй бiблiотецi детективний роман, який читав багато рокiв тому. Книжку вiн не знайшов, а потiм пригадав, що здав її пiд час загального'збору макулатури. Клагенфурт неясно пам'ятав, що в романi йшлося про полiцiю, яка розкривала злочин. Однак тепер такого iнституту нiде нема. Вiн розпитав людей, звернувся в довiдковi бюро i з'ясував, що за двi тисячi кiлометрiв вiд Гармонополiса має жити чоловiк, який колекцiонує детективнi романи; ходила чутка, нiби той чоловiк навiть читає тi романи i збирається написати про цей жанр цiлий трактат. Того чоловiка Клагенфурт i розшукав.
Зустрiч iз ним була неприємна. Виснажений, недбало вдягнений в штани та сорочку, замкнений чоловiк, не виймаючи з рота люльки, дав зрозумiти, що вiзит Клагенфурта для нього обтяжливий. Вiн саме читав три детективних романи водночас. Мовляв, вiн привчив себе так читати, щоб бiльше встигнути. Адже цих детективiв так багато...
Абель Клагенфурт, прагнучи зацiкавити чоловiка своєю справою, спробував зав'язати розмову. Вiн спитав, що то буде за трактат.
- Як буде готовий, самi прочитаєте, коли це вас цiкавить.
- А як iде робота?
- Не знаю. - Господар не мiг дiждатися, коли гiсть пiде.
Клагенфурт, сподiваючись розворушити, спiврозмовника, запитав, скiльки романiв у колекцiї. Та чоловiк вiдповiв, що книжок нiкому не дає. Мовляв, колись давав, та не кожне їх повертало.
Тодi Клагенфурт почав розповiдати про свiй випадок. Господар, що на честь якогось Холмса називав себе Шерлоком, читав три свої книжки далi, i Клагенфурт дiйшов висновку, що цей чоловiк - релiкт, релiкт нечемностi i поганих манер. Абель нiяк не мiг збагнути, чому такi релiкти ще iснують. Якби цей Шерлок жив ближче до Гармонополiса, то можна було б припустити, що саме вiн i є злочинець.
Проте Шерлок, хоч i читав одночасно три романи, все чув i про випадки в Гармонополiсi вiдгукнувся вельми зневажливо. Мовляв, ось я саме читаю одну рiч, то тут в омнiбусi хтось уколошкав аж сiм душ. Ви розумiєте? А в другому романi один викрадає цiлий лiтак разом з пасажирами i вимагає викуп - мiльйон. А в третiй книжцi грабують банк, спокiйнiсiнько пристрiлюють касира за вiконцем, а потiм ще трьох заложникiв.
Так Абель Клагенфурт уперше в життi довiдався, на що здатнi злочинцi. Вiн зважився запитати, чи не мiг би пан Шерлок, спираючись на свої лiтературнi знання, пояснити випадки в Гармонополiсi.
- Я зараз не знаю жодного детективу, - сказав Шерлок, - де б iшлося про пограбування ковбасних крамниць. Такi дрiбнi випадки можуть бути темою тiльки поганих романiв.
Та Абель Клагенфурт був чоловiк освiчений i порiвняв пана Шерлока з Дон Кiхотом, бо в цiй квартирi вiн побачив лише детективнi романи: на пiдвiконнях, у туалетi, навiть у ваннiй. Наостанок вiн кiлька разiв ще пройшов повз будинок. Свiтло у вiкнах не гасло, Шерлок усе чипiв над своїми книжками, час вiд часу робив нотатки, i так до другої години ночi.
Клагенфурт прилетiв додому i, перше нiж лiг спати, дiзнався, що у фруктовiй крамницi розбито камiнцем вiтрину, горiхи, яблука та банани знищено, а полицi потрощено.
Вiн розповiв спiвгромадянам про своє враження вiд Шерлока. Всi зiйшлися на думцi, що розкривати злочини в їхньому мiстi такий нечема не годен. "Ми повиннi зробити це самi!" Газети писали про зухвалу поведiнку того Шерлока i називали його *смердючим люлькарем*.
Коли Абель Клагенфурт з великою радiстю оголосив, що злочинець прийшов повинитися, мiськi газети дiстали завдання пiдготувати спецiальний номер. Крадiєм виявився пан Агостiно Брiтт, сновида, що скоїв тi страшнi злочини зовсiм несвiдомо. Репортерам, якi збiглися до нього, той чоловiк розповiв про свiй сомнамбулiзм, засвiдчений довiдкою лiкаря.
- Менi й самому не вiрилось, що наробив усе те я. Прозрiння настало сьогоднi вранцi, коли в кишенях пiжами я знайшов порожнє горiхове шкарлупиння, а в черевиках - двi бананових шкурки. Мене нiби обухом по головi вдарило, але потiм я зрозумiв, що я - злочинець. Тепер усе з'ясувалось, i я радий, хоч менi й соромно за таку свою ненормальну поведiнку. I все ж на душi я вiдчув полегкiсть.
Полегкiсть пана Брiтта перейшла в загальну радiсть. Жителi мiста покидали роботу, зi спецiальними випусками газет у руках виходили на вулицi, вживання спиртного рiзко зросло, з розчинених вiкон лунали п'янi спiви. Передовi статтi були сповненi оптимiзму, вони вказували передусiм на те, що гармонополiсцi не помилились, тримаючи навiть у цей грiзний час вiкна й дверi вiдчиненими. Психiатр д-р Гермштедт зробив висновок, що його теорiя про поснулi на днi релiкти дiстала блискуче пiдтвердження, як i те, що цi релiкти тяжiють до повторення. Однак учений зауважив, що сомнамбула Агостiно Брiтт душевно здоровий, це вiн i довiв тим, що доброхiть принiс каяття.
Стриманий, ненав'язливий метод Клагенфурта зажив слави, бо цей метод приведення слiдства поважав почуття гiдностi громадян Гармонополiса. Хвалили Клагенфурта й за те, що вiн вiдмовився вiд послуг отого *смердючого люлькаря* на ймення Шерлок. Спiви перед вiкнами Клагенфурта не стихали до пiвночi, сам Абель кiлька разiв виходив на балкон i заявляв святковому натовпу, що вiн - i це, мовляв, нiяка не скромнiсть, коли вiн так каже, а констатацiя голих фактiв, - нiчого ж, власне, не зробив для з'ясування випадку. Винуватець i за це йому слiд вiддати належне - прийшов до нього сам.
- Нi! - вигукнули люди. - Це завдяки твоїй делiкатностi винуватцевi стало легше признатися!
Дехто з теоретикiв висував тезу про те, що в духовно здоровому суспiльствi всi проблеми вирiшуються самi по собi. Тут не треба навiть iмiтувати якусь надзвичайну активнiсть, досить лише цiлком i повнiстю покластися на здоровий глузд, високу свiдомiсть та iнiцiативу громадян. Причина радiти? Нi! Тут радiти мало. Це причина для свята, для трiумфу, для бурхливих веселощiв! Така перемога просто виправдує все. Лихо тому, хто сьогоднi не п'яний!