І тут на хресті почувся нелюдський стогін. Дід глянув уверх і скам’янів. Ісус корчився в муках. Висохлі за тисячоліття м’язи рук раптом почали набухати, братися силою, і почувся оглушливий скрегіт іржавих гвіздків. Старому здалося, згук цей пронизав холодом весь світ від найдальших зірок до землі, підняв хвилі у морях і океанах, повернув ріки супроти течії, вирвав з корінням гори, жбурнув їх туди, де вони ніколи не росли. А потім все стихло і перед ним постав Христос.
— Камінь би не витерпів твоїх слів, а не я, Син Божий.
Ісус стояв біля хреста і з-під тернового вінка на чолі, пробитих рук і ніг безперервно юшила кров.
— Я все життя своє сіяв між вами, людьми, любов, мир і злагоду. За вас мене тисячоліттями розпинають на хрестах, а я терплю, вірю, що істина осяйне ваші душі. Та ненависть ваша встократ сильніша і живучіша від моєї любові. Ти теж нікого не любив, крім землі і себе. Ненавидів навіть дітей своїх і благословляв їх на вбивства. А сказано ж: оплакуючи ближнього, оплакуєш сам себе. У твоєму серці за все життя не народилась жодна сльоза жалю, а тому не проси помочі. Відійди від мене, — сказав суворо Христос.
— Ні, ні, ні! Я не зрушу, Господи! — заломив руки дідо. — Ти простиш мене, Господи!
— Ну що ж, тоді зоставайся тут, — спокійно промовив Христос.
Сам підійшов до хреста, вирвав його із землі, звалив собі на плечі і пішов хитаючись у глибінь снігів, полишаючи за собою криваві смуги.
— Господи, не покидай мене! — заволав дід. — Забери мене із цієї пустелі, звільни мою душу від мук.
Але Христос не обертався. Він ішов мовчки, і сніги кривавими ранами цвіли в його слідах.
Вранці дітвора, що все ще бігала з новорічними щедруваннями, знайшла за селом мертвого діда. Почувши звістку, баба навіть не зойкнула. Вона якось скам’яніла, дивним поглядом глянула на нас із братом, а відтак присіла на ослінчику навпроти печі. Склавши долоні перед очима, сиділа так довго, незрушно. Відблиски вогню танцювали, мінилися, налітали і зникали на бабиному обличчі, то освітлюючи, то затьмарюючи тільки їй відомі спогади, думки. Потім встала, підійшла до вікна і тихо мовила про себе:
— Бог йому суддя, а людські сльози — свідки.
Настав другий день Різдва Христового. Земля і небо, бачилося, вже ось-ось надломляться від непомірного тягаря снігів. А вони все йшли і йшли, сповиваючи своєю первісною чистотою всі темні і світлі долі великого світу.
— Файні, нівроку, сніги. Такі красні, як із пісні їх насіяв. Великий урожай вродить, святила би ся земля, — раптом пророче сказала баба по хвилині мовчання.
І в цю мить мій брат Павло, що з самого ранку постійно дивився у вікно, несподівано обернувся до нас і, весь осяяний дитячим щастям, радісно скрикнув:
— Вони прилетіли! Я знав, що вони прилетять!
— Хто прилетів? — спитала спокійно баба, призвичаєна до Павлових несподіванок.
— Ідіть сюди! Никайте!.. Никайте! — брат ручкою вказував у небо.
Ми підійшли до вікна й собі глянули крізь шибки вгору. Над горами, спеленаними великими снігами, кружляли Ангели — біліші за сніги, світлосяйні, як світло різдвяної зорі, що сповістила гріховному світові про народження Сина Божого.
— І ти бачиш їх? — запитала мене баба.
— Бачу! — видихнув спантеличено я, спостерігаючи за ангельським хороводом.
— Може, Господь зглянувся над вами і взяв під свою покрову, — мовила баба. — Бо, пам’ятайте: Ангели не всім відкриваються. Їх дуже рідко дано побачити навіть обраним… Їх видять тільки воістину діти Божі.
А Різдво тривало. Вулицями села і далі наввипередки з колядниками бігали колядки і щедрівки. А наші милі і добрі бабка, гладячи нас по голівках, сказали:
— Видите, діточки, Богонько ще любить наші гори. Раз він посилає до нас своїх Ангелів, то не одвернув лиця від свого народу. Він чекає нашого покаяння, а ми будемо сподіватися на його, Всевишнього, ласку і благословління.
Інформація видавця
УДК 821.161.2-31
ББК 84.4УКР-44
К46
© Кешеля Д., 2017
© ВЦ «Академія», оригінал-макет, 2017
© Мінюк С., Романова Д., палітурка, 2017
ISBN 978-966-580-480-2 (серія)
ISBN 978-966-580-502-1
Кешеля Д.
К46 Помилуй і прости : роман-покаяння / Дмитро Кешеля. — К. : ВЦ «Академія», 2017. — 160 с. — (Серія «Ім’я»).
ISBN 978-966-580-480-2 (серія)
ISBN 978-966-580-502-1
Літературно-художнє видання
Серія «Ім’я». Заснована в 2016 році
КЕШЕЛЯ ДМИТРО
Помилуй і прости
Роман-покаяння
Редактор Г. Т. Сенькович
Коректор Т. А. Дічевська
Комп’ютерна верстка Є. М. Байдюка
Формат 84 х 108/32. Ум. друк. арк. 8,4. Зам. 16-650.
Видавничий центр «Академія»,
04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 38–44.
Тел./факс: (044) 483-19-24; 456-84-63.
E-maiclass="underline" academia.book@gmail.com
Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 555 від 03.08.2001 р.
Віддруковано на ПАТ «Білоцерківська книжкова фабрика»,
09117, м. Біла Церква, вул. Леся Курбаса, 4.
Свідоцтво серія ДК № 4063 від 11.05.2011 р.
Впроваджена система управління якістю згідно з міжнародним стандартом DIN EN ISO 9001:2000
Слово Дмитра Кешелі ніби видобуте з гірських надр і викупане у стрімких карпатських водах. Він роздивляється людину в жорстоких випробуваннях, коли рвуться її жили, тріщать кості, а вона стоїть і бореться за себе і своє. Бачить її шляхетність навіть тоді, коли її ввергнуто у стихії тваринності. Не ховає очей, як вона падає, самознищувально грішить, карається, кається і вимолює прощення. Такі сили тримають його роман «Помилуй і прости» — про людське і нелюдське в людині, кохання і втечу від нього, смерть і незнищенність життя.
В. Т.
