Сплеск пролунав майже відразу — глибини було кілька метрів. Усі обступили безцінне джерело чорнухи, затамувавши подих. Нельсон підсмикнув відро вище, потім знову опустив — щоб притопити. Десяток обертів ручки — і воно, майже повне, захиталось під корбою. До нього потяглися руки з кухлями, але всіх випередила Дана. Вона втопила лице прямо у відро й зробила кілька жадібних ковтків. Різко обернулась до Капрона, не кліпаючи, не змикаючи вимазаний чорним варивом рот. Її обличчя, завжди трохи синювате, стало геть фіолетовим. Дана простягла руку, ніби шукаючи опори в повітрі, змахнула нею — і впала замертво.
— Шо вони там казяться? — смикнув Базука печального Пабло, що стояв трохи осторонь від юрби.
— Не та чорнуха попалась, видно, — відповів Пабло без виразу.
— Так і знав, шо з того вийде ханадзип, — закивав Базука.
Коритяни затиснули Нельсона з усіх боків і готові були роздерти.
— Ти бабу мою угробив! — тикав у нього своїм масивним протезом руки Капрон.
— Ти сам її угробив — уже давно! Жила, як мокре горить, — огризався Нельсон.
Тут розлючена Тузиха тицьнула йому кухля з в’язким чорним пійлом.
— Казав, шо його пить можна! Тепер сам пий. Чуєш, яке?! — гарчала вона.
— Мо’, це первак. Потім луччє піде, — виправдовувався Нельсон.
Він підніс чорнуху до вуст, замружився, пригубив. Порівняно з цим пекельним варивом тирсоплита в лужному розчині була плиткою шоколаду.
— Нажухав нас Сава, старий танаб’є, дялбакус, йухопут… — фонтанував прокляттями Нельсон.
У цьому гармидері, споглядаючи крах чужих сподівань, Базука поклав Паблові руку на плече. Той усе ще не квапився виходити з заціпеніння — стояв, обійнявши себе за лікті. На його бляшаному переніссі вранішня цятка паморозі стала краплею і збігла вниз.
— Слухай. Єсть для тебе вісті, — мовив Базука стиха. — Од Захура.
Нельсон прочумався від холоду, добряче потовчений. Було достобіса дивно, мокро і страшно. Боліли поламані ребра, з носа цебеніла кров. Спочатку подумав, що сидить у калюжі, а навколо — глуха ніч. Але округла бетонна стіна, в яку він упирався шиєю, навела на значно гірші здогади. Нельсон підняв голову.
— Ей, — кигикнув він, спинаючись на ноги.
Вгорі, у круглому просвіті, з’явилося перекошене обличчя Капрона.
— Капа, шо за йуханакус? Витягни мене, — простогнав Нельсон.
— А шо, не сидиться, лободзип? Народ рішив оддать усю чорнуху тобі одному. Жуй, пий, смокчи, лижи і радуйся.
— Спусти трос, тапок-таб’є!
— Я тут для того, шоб ти уже не виліз. Ніколи, — відрізав Капрон.
Нельсон стояв майже по коліно в чорнусі, але ноги продовжували вгрузати в мул на дні колодязя. До верху було якихось чотири метри. Він уперся руками й ногами в протилежні боки шахти і спробував так підніматися, але замащені черевики миттєво сприснули вниз. Нельсон намацав місце стику між бетонними кільцями, вчепився за нього кінчиками пальців, але підтягнутися не спромігся. Від зусиль лише забивало памороки — тут бракувало кисню.
У випарах чорнухи в’язкими ставали навіть думки. Нельсон згадав загибель матері, безглузду смерть брата і цілком реально уявив свою, не менш абсурдну. Йому здалося дивним, що він так запізно відкрив для себе істину: якщо відсутність змін планомірно вбивала коритян, то зміни вели їх на той світ ще коротшим шляхом.
Божена взяла з підвіконня ляльку. Гумова голівка з розкосими синіми очима була насаджена на дерев’яну фігурку, витесану досить доладно. Нельсон не вирізьбив лише пальчиків, оскільки мав звичку зволікати з найцікавішою фазою роботи. Зачувши кроки в під’їзді, Божена з нетерпінням встала з гамака.
— Ну, шо там? — спитала в радісному передчутті.
— Усьо! — відповів з порога Веня. Він пройшовся по квартирі, нахабно оглядаючи химери креслень на стінах. Визирнув з вікна надвір, де з низьких хмар сіяла мжичка.
— А ти чого приперся? — здивувалася Божена.
Веня штовхнув її плечем, мовчки зірвав в’язку засушених кротодилів у кутку, склав їх собі за пазуху. Божена дістала з маленької тумби ніж, направила на візитера.
— Ну, і шо ти зробиш? — глузливо виставив він свої шпичасті кулаки.
— Так… Нельсон де? — відступила вона, тримаючи лезо напоготові.
— Щитай, шо вже ніде. Чорнуху свою пить остався, — Веня розчинився в пітьмі коридора. Сходами залопотіли його квапливі кроки.
Божена привалилася спиною до стіни. Почула гуркіт власного розбурханого серця. Раптом внизу живота ніби затріпотів метелик — це дитина зробила перший відчутний порух в утробі.