Він хотів було обійняти Божену, але вона відсторонилася, наче від чужого. У душі Божени раптом піднялася образа на те, що його так довго не було, і йому при цьому було добре. Якраз надбігли Хамса із Рексом, пришкандибав і доктор Фрезе.
— Коритяни, не тратьте сил на свої мислі, бо вони у вас неправильні, — почав Нельсон. — Я пішов за Колючку… і побачив, шо ніякої Колючки там нема. Ідеш день — зеленка почина рости. Ідеш два — городище стекляне! Побув я у Них і договорився, шо нас заберуть відсіля. У Них там жить можна, а у нас тіки вмирать, ілуха. Повірте, шо світ кудись уже пішов, а ми осталися. Кому треба — я вертушку визву, а хтось і на своїх дотеліпає.
— Ага, отак все кину і полечу, ханакус, — буркнула Божена недовірливо.
— Та шо ж тут кидать… Ти слухай, тобі родить тре’, — узяв її Нельсон за плечі.
Божена дивилась на нього, то вірячи, то лякаючись його слів.
— Отак війна й начиналась, — згадала Тузиха. — Приїхали Ті в намордниках і у вагони нас просили сідать, а наші не здавались.
— Та не було тут ніякої війни, таке — потасовка. Вони тоді давали вагони, шоб наші виїхали звідсіля, бо тут карантин і нездорово. Знали б ви, як тут штиняє, — доводив Нельсон. — Вони нікого не заставляють. Закон у Них такий: хто де хоче жить, там і живе. Хочете туто — будете туто. Вони не мішаються. То діло наше.
Базука і Кабигроб саме витягли з ангару кидало, яке змайстрував Момот, і сунули його по снігу — поближче до прибульця. Нельсон, зиркнувши на них, лише стиснув якийсь предмет у кишені.
— Ти нам не вішай, лободзип! Війна була, бо Корито у нас забрать хотіли. Мій батя воював, я знаю, шо до чого! — закричала Тузиха. — Ми хочем, шоб усе було, як було. Скажи, хай Вони не нагліють і одходи сюди везуть, ялбакус!
— А ми сортувать будем! — підтакнув хтось.
— Вони у себе в хатах уже все сортують. Не нужне їм Корито, — товкмачив Нельсон.
Кабигроб і Базука зупинились на пустирищі, націливши кидало на Нельсона. Базука зарядив у пращу камінь розміром з людську голову, і Кабигроб вистрелив. Камінь, не пролетівши і метра, упав у сніг. Кидало раптом затріщало, похилилося і завалилось набік.
Нельсон дістав пластикову пляшечку з темною рідиною, відпив шипучого напою і простяг Божені.
— Осьо диви, яка чорнуха у Них солодка єсть. А ми все попутали, напартачили так, шо цедзип.
Божена вдарила його по руці, нездатна словами висловити свій гнів і роздратування, що назбиралося за останні місяці життя в бункері.
— Та такої тари у нас на Кориті валом! — відказала Тузиха.
— А мене з медведкою приймуть у городище? — несміливо уточнив Хамса.
Нельсон із сумнівом оглянув прирученого кротодила, що грайливо казився і рив пазурами мерзлу землю.
— Торуйух! — заволала раптово Скирта.
Всі заговорили враз, загудів про щось своє навіть доктор Фрезе. Кабигроб і Базука стали поза спинами й теж почали бубніти.
— Ти скажи, хай Вони нашу чорнуху купують. То ж масло земляне, мо’, якось пригодиться, — гнула своє Тузиха.
— Не нужне їм воно. Колись було з нього горюче, а тепер у Них на батарейках усе движеться. Од сонця заряжають, од вітру, од чого хоч, — загинав пальці Нельсон.
— Матрех! — звомпила Скирта.
Кабигроб підскочив до Нельсона і, вимахуючи кулаком, крикнув:
— Ніхто з-за Колючки ше не вертавсь, а ти один вернувся. Ти нас Темним Жидам здать рішився?!
— Не вертались, бо не хотіли сюди — там і живуть! — Нельсон витяг невеликий предмет, щось натиснув на ньому, і електричний розряд змусив Кабигроба відлетіти. Усі відступили назад. Базука почав бити непритомного Кабигроба по лиці й розтирати йому щоки снігом. Той лише сіпався, лежачи на спині.
До юрби нечутно підбирався Капрон із самострілом напоготові. Його час від часу заносило, і пензлював він якось боком. Почервоніле око горіло вогнем.
— Божен, там ногу тобі одростять натуральну, шо ж ти ходиш та скрипиш, — вдався Нельсон до останнього аргументу.
— А, так тобі нога моя не така?! У тому все діло! — зарипіла вона.
— Скажи, хай не випендрюються, хай хоч скотомогильник тут заведуть. І то ж нам якась калорія буде, — приклала руку до серця Тузиха.
— А та паста — біомех, шо доктор на Кориті розкопав, то не для людей було зроблено, — продовжував Нельсон, намагаючись розповісти все й одразу.
— Лю-не! Цопай, бурбункул! — стрепенувся Фрезе.
— Не можна нею операції робить, — торочив Нельсон. — Та й уже регенерація на світі появилась. На мені ж її видно, ілуха!
— Геній-талій; геній-талій! — ображено кричав доктор Фрезе, тицяючи Нельсону піднятий середній палець. Морально розчавлений тим, що його медичні технології назвали непридатними, він врешті опустив голову й поплентався до бункера.