Дарій витримав значливу паузу. У затаєній тиші продовжив:
— Бог Ягве через своїх пророків заповідав нам підкорити північні народи та племена і навернути їх у одну з нами віру. Я переповнений рішучості виконати заповіт пророків. Моїм найпершим бажання є торжество справедливості на землі. Тільки тоді наступить на континентах справедливість, коли язичники схилять переді мною голови.[3] Мої хоробрі, мудрі товариші, надійшов час помсти. Помсти за образу столітньої давності. Віднині свій караючий меч я спрямовую на північні народи.
«Що значить «образа столітньої давності»? — розмірковували перші. — Вай, вай, то сталося так давно. І так багато ворогів прокотилося землями імперії.»
Псталпс випнув груди колесом, а рукою оперся об металевий, золотом окутий пояс. Проводир військ говорив, ніби вергав у горах каміння. Мова його переконлива, сильна.
— Як пара і дим передують вогневі, так кровопролиття провокують образи. Великий Дарій запросив нас у старовинний замок мідійських царів. Цар царів бажав оживити нашу забудькувату пам’ять. Згадаймо, шановні, час, коли найміцнішим царством в Азії було Мідійське. Тоді Ассирія, Єлам, Урарту поступалися у всьому Мідії. Однак Аскуцай,[4] напівдикий народ, порушив цей порядок і заклав камінь несправедливості. Його наступник привів доярів кобил[5] у Верхню Азію з жорстокими ватажками Протодієм і Мадієм. Як всеїдна сарана, кочівники нападали на мирних жителів. Залишали після себе трупи, руїни і випалені поля. Лише через двадцять вісім років цар Кіаксар, згуртувавши мідійські племена, відкинув ворога. Господарі зайшли у палац, що в Екбатанах. Який жах! Палац царя ворог дощенту спустошив. Навіть зірвав зі стін золоті та срібні бляхи. Також із колон і карнизів, якими ті були обкладені.[6] Кочівники, що прийшли з півночі, ще довго грабували хліборобів. Здавалося, позбутись їх неможливо. Тоді Кіаксар пішов на хитрість. Цар запросив ватажків ворога на бенкет… Вино там лилося, мов із фонтану. Скіфа приємно дивували барви вина і аромат. Пив вино, як звик, нерозведеним. Коли до втрати свідомості сп’янів, то Кіаксар подав воїнам знак. Мідійці оголили мечі, блискавично ними працювали. О, без верховодів Скіф притих. Деякі служили охоронцями при дворі Кіаксара. Решта пішла в Припонтійські[7] степи. Вельможі, доблесні воїни! Прислухайтесь. До нас взивають нетлінні кістки пращурів. Вони кличуть помститися кревним ворогам. Вимагають повернути на батьківщину з півночі святині.
Гуркотливий голос затих. З усіх кутків линули збуджені голоси:
— Дарію, ти переможеш! Дарію, ти повернеш на батьківщину святині! Справедливість торжествуватиме в світі!
— Веди нас, царю! Ми готові помститися молокоїдам!
— Перси з мідійцями — один народ. Образа мідійців є водночас образою персів.
Найуважніші помітили, як тінь легким крилом торкнулася твердого обличчя великого. А саме, коли линули ображені голоси:
— Скіф гордий. Їхні царі гидують нами.
— Не родичаються, не віддають своїх дочок, не дають згоди на шлюб з нами.
Тільки наближені знали: Дарій бажав поєднатися шлюбом із дочкою скіфського царя Іданфірса. Тоді посли вернулися ні з чим. Чи не затаєна образа затьмарила розум Дарія? Чи не бажання помсти заволоділо його єством?
Збуджені й ображені голоси покрив бас головного скарбника. Пузатий мідієць зі старанно вибіленим лицем і наведеними чорною фарбою бровами моторно викотився наперед. Торохтів:
— Коли йдеш полювати на лисицю, то бери зброю на лева. Так радять молодим мисливцям старі, бувалі. Перемогти Скіфа не просто. То природжений воїн. Розказують, що його діти з п’яти років беруть участь у грабіжницьких походах. Отже, військо Дарія повинне бути велике і числом воїнів і зброєю. Панове, закликаю вас: сумлінно віднесіться до розпорядження царя царів щодо наповнення царської скарбниці. Не переживайте: витрати повернуться до вас рікою.
Сатрапи схилили голови й мовчки вивчали лілії, виткані на каптанах.
— Правда, нам вкрай потрібні кошти, — підтвердив Дарій. — Я маю на меті завершити консолідацію північних земель. Задля швидкої перемоги моє військо повинна переважати числом людей, коней, гужового і водного транспорту тих, на яких піду. Скіф — ворог, який заважає здійсненню моїх грандіозних планів.[8] Такого ворога я повинен змусити визнати мене, царя Дарія, своїм повелителем.
6
Насправді Кір, син Камбіза, захопивши царський палац в Екбатанах, вивіз у Персію срібло і золото, якими були обкладені колони, карнизи, кипарисові та кедрові стіни.