Назовнi старший лейтенант Хрипун видав тiльки вимучену усмiшку i запитав iз професiйним спiвчуттям мента до потерпiлого:
— А чому ви думаєте, що у нападникiв були мотиви етнiчної ворожнечi?
— Коли вони йшли, то вiршики кричали.
— Якi?
— Менi соромно повторювати.
— I все-таки? — Хрипун лагiдно усмiхнувся. — Це важливо.
— Ну...
— Ви ж не соромитесь лiкаря? Сприймайте мене як такого, еее, лiкаря суспiльства.
— Вони кричали: «чорний зад, чорний зад, не для тебе Бiлий Сад».
Хрипун вiдкашлявся. Мiша за своїм столом пiдняв голову вiд писанини. Хрипун нахилився до блокнота й узявся зосереджено записувати:
— Так i казали?
— Так, — Сохель дивився прямо на Хрипуна.
— Ну... А ви казали, що не так давно вiдкрили власну точку.
— Двi.
— Навiть двi?
— Так. Я п'ять рокiв працював на базарi простим вантажником. Трохи зiбрав. А недавно батьки допомогли з дому, нарештi з боргами за мене розплатилися, то допомогли. Я вiдкрив точку на базарi, продаю одяг.
— О. А чому до батькiв не повернетесь, якщо у них налагодилось?
— Я ж вам кажу. Я бiженець. Якщо я повернусь в Афганiстан — я втрачаю шанси стати бiженцем офiцiйно...
— Ясно, ясно. Давайте повернемося до справи. Поки ви працювали вантажником, на вас не нападали?
Сохель зробив паузу:
— Нi. Але...
— То, може, це через бiзнес?
— Отi хлопцi? А їхнi крики?
— Ну...
— Нi, я бачив їхнi обличчя. Вони...
Сохель зупинився i з сумнiвом подивився на слiдчого.
— Добре, добре, — заспокiйливо сказав Хрипун. — Ви можете їх описати?
Коли Сохель пiшов, Мiша захихотiв:
— Класний вiршик, треба буде запам'ятати.
Хрипун подумав, що про кавоварку у нього не питатиме. Сам купить. Вiн заплющив очi i став, доволi сильно натискаючи, масувати повiки.
— Тобi бiляш купити? — запитав Мiша. — Бо я йду.
Хрипун похитав головою. Як цей Сохель мене втомив. Зараз Мiша пiде, хоч тихо стане.
— I що ти думаєш? — запитав Мiша.
— У планi?
— Ну. Будеш розвивати тему, що чурку побили за чорну жопу?
— Та фiг. Ти iнтерв'ю мiнiстра дивився? У нас у країнi нема расизму. Значить, нема.
— Правильно. Побили чурку неруську, ну й побили. Навiть не покалiчили. Свої своїх не менше мудохають. У мене є справа одна, я розповiдав? Там, карочє, дятел один найняв братiв-макоїдiв з Моцарта, ну тих самих. Щоб макоїди за пару доз соломки побили ларьок його конкурента, бо конкурент йому ларьок своїм ларьком закрив. А брати-макоїди виявились такими дистрофiчними, що конкурент їх обох...
Хрипун подивився на Мiшу. Як же тисне у скронях. Йди вже по свiй бiляш. Куплю дешеву кавоварку.
9
У березнi волонтери органiзували мiкроавтобус у Вашингтон на акцiю проти вiйни в Iраку. Юра як суперволонтер отримав безкоштовне мiсце. Коли ще вiн побуває у Вашингтонi? Юра вiдпросився на двi змiни з роботи, а ще два днi припало на понедiлок i вiвторок, вихiднi.
Коли вiн повернувся i прийшов у Блюз Бар, новий молодий бармен саме чистив пiд нiгтями кiнчиком шпильки. Цього бармена взяли замiсть Лори.
— Так ми ж iншого дормена взяли, — сказав вiн, не пiднiмаючи очей на Юру.
Бармен зосередився на шпильцi й нiгтях.
Сiрий алкоголiк, який п'яним чiплявся до клiєнтiв та якому Юра пророкував недовгу кар'єру, теж пересидiв Юру. Й Лори нема. Блюз Бар уже не той, нi, вже не той. Дорогою додому Юра в деталях уявляв сивого чоловiчка, власника, який рекламував себе як бiлого Луї Армстронга, i в не менших деталях уявляв, як запихає цього маленького чоловiчка в холодильник iз холодною гнилизною й залiплює дверцята срiблястою стрiчкою.
А на Конгрес Стрiт виявилося, що поки Юри не було, кучерявi волонтерки вигнали Ельвiна, який завжди дiлився останньою сигаретою.
— Ми їм казали: тут не притулок для бездомних. Я не знаю, де вони, — знизала плечима кучерява органiзаторка.
«Їм» — це Ельвiну та двом його спiввiтчизникам, якi прийшли на Конгрес Стрiт, почувши про безкоштовне житло й обiд. Вигнали всiх разом.
— Ми все розумiємо, — сказала Юрi дiвчина. — Всiм треба працювати. Але тут волонтерський центр.
Ельвiн пропускав менше волонтерського gutting, нiж Юра. Просто Ельвiн був надто добрий i привiв спiввiтчизникiв. Юра не мiг позбутися почуття, що його залишають тому, що вiн бiлий, а Ельвiна з iншими «мексиканцями», не розбираючись у їхнiх гондурасах, вигнали як типових трудових мiгрантiв. Юра з його гагарiнською усмiшкою, книжками пiд пахвою та бiлою шкiрою для Нового Орлеану виявився заробiтчанином нетиповим, i дiвчата-органiзаторки вважали його радше авантюристом.