Юрина теща, Наталiя Сергiївна, пробувала продавати зарплатний кришталь на базарi, але в Бiлому Саду «Бiлосадмаш» — мiстоутворююче пiдприємство, тому кришталю в мiстi, як гiвна. Дехто їздив напарювати кришталь в електричках, а бiльшiсть плюнули. Юра торгувати не вмiв. Добре, що Оля працює на державному «Телекомi», там завжди платили грiшми. I ще теща допомагає. В серединi дев'яностих Наталiя Сергiївна заробляла бiльше на базарах, нiж Юра з Олею разом на своїх роботах. А то б довелося їхати кудись у Москву на будови. Чи на Пiвнiч на нафту. Скiльки народу з цехiв поїхали.
Юра прислухався. Невже? Фухх, цього разу пронесло. Коля-алкоголiк вимкнув свою вiйну.
Чайник закипiв. Юра залив нову величезну чашку. Провiв iз собою короткi переговори й вирiшив, що раз чашка чаю нова — значить, можна: Юра налив ще 50 грамiв молдавського коньяку, вiдрiзав скибку лимона, випив, з'їв лимон, сiв бiля вiкна i, мружачись вiд весняного сонця, став пити гарячий солодкий чай. Кайф.
2
Сергiй Ткачук голосно вiдригнув, i Кокос засмiявся. Кокос стояв зi своїм малим серед пiвдесятка малолiток. Сергiй глянув на Кокоса й подумки вкотре здивувався, наскiльки Кокос i справдi схожий на кокос. Не товстий, але збитий, майже круглий. З поганою, аж шершавою шкiрою обличчя, особливо на щоках. Шкiра, як поверхня кокоса.
— Кокос, iди сюда, — пiдкликав його Сергiй. — Мейдин, ти тоже.
Мейдин був худий, схожий на сушену рибину. Коли Мейдин швидко йшов, вимахуючи довгими руками, то здавалося, що грудна клiтка у нього ввiгнута.
Сергiй сказав тихо, щоб не почули малолiтки:
— Значить, тiльки щоб рєзко. А то батя дома, може спалити.
— Хулi вiн дома? — сказав Мейдин. — Четвер вродi.
— Та блiн.
— Наш тоже дома, — кивнув брат Кокоса, який усе-таки пiдкрався й пiдслухав. — Сокращьонка.
Батя Кокоса теж працював на «Бiлосадмашi», але з батею Сергiя не тусив. Сергiй сплюнув на землю:
— Ти чьо шаришся?
Малий Кокос сплюнув. Малий Кокос був не схожий на брата: худенький, з вiдстовбурченими вухами. А ходить, нiби накачаний: розставляє руки, нiби рама розпирає, i ноги широко ставить. Чого вiн ходить, нiби всрався, запитала колись мама. Сергiй тепер згадав це й засмiявся:
— Що твої малi? Не всруться?
Малий Кокос сплюнув:
— Зустрiчаємось бiля горiха, — i пiшов до своїх ходою культуриста. Махнув, i малi пiшли за рiг п'ятиповерхiвки.
— Скажи своєму малому, щоб був попрощє, — сказав Сергiй до Кокоса. — Дай сигарету.
— Та я весь час кажу, — Кокос дiстав пачку.
Сергiй витяг двi сигарети. Одну заклав за вухо. Iншу прикурив, тримаючи долонi човником: налетiв вiтер. Сергiй подивився нагору. Верхiвки бляклих, iще голих тополь хиталися. Сергiй з силою затягнувся. Це була їхня перша акцiя, i вiн мандражував, хоч i не признавався.
Тому й наїжджав на малого Кокоса.
— Голова? — запитав Мейдин.
— Га? — здригнувся Сергiй.
— Голова, а хто на стрьомi?
— Та ж малого Кокоса малi.
Через двi хвилини малий Кокос визирнув з-за року цегляної п'ятиповерхiвки й махнув рукою. Сергiй вiдстрельнув наполовину викурену сигарету:
— Пiшли, — i крiзь зуби, з сарказмом процiдив: — Друзi-патрiоти.
Яке ж дебiльне це звертання «друже», скривився Сергiй. I взагалi валити пора з Пласту з його прибамбасами. Може, й Мейдина потягну. Кокос хай лишається, хе.
— Голова, морди ховаємо? — запитав Мейдин.
— Я ховаю, я манав, щоб батя спалив.
Кокос обличчя не закривав, а Сергiй i Мейдин на ходу закрили обличчя хустками бiлосадського футбольного клубу «Машбуд». Їхнiй мiсцевий олiгарх Iгор Наговiцин, мужик, хоч i перевiв завод на сокращьонку, а команду тримав. Малого Кокоса малi взагалi вважали, що «Машбуд» — найкраща команда, яка досi не чемпiон тiльки тому, що кроти купили всiх суддiв, а в командi у кротiв самi бразильцi та iнша циганва. Правда, недавно i Наговiцин купив у «Машбуд» одного бразильця. Цей факт малi зневажали.
Малих пiд горiхом у дворi хрущовки виявилось уже з десяток. Прийшли з iншого боку.
— Бля, якi малi, — сказав Мейдин.
У половини хлопцiв теж були на обличчях футбольнi фанатськi хустки з написом Bily Sad.
— Здоров! — сказав Сергiй.
— Здоров. Здоров, Голова. Здоров, — сказали новi малi.
— Готовi давити хачiв?
— Всiгда готовi, — сказав один з малих.
Вiн зробив пiонерський жест, i двоє iнших малих засмiялися. Кокос хмикнув:
— А мамцi не розкажете?
Троє малих, як по командi, сплюнули перед собою на землю, а один тихо сказав: