— Давай я буду Сєрий, а ти Сергiй, — запропонував тезка.
Сергiй та Сєрий вовтузилися з вiзитками бiля рiзака, i хмельницький Сєрий мугикав пiд нiс, дедалi експресивнiше, розходячись, а потiм розкинув руки й голосним баритоном проспiвав:
— Я русский! Какой восторг! Я русский! Слава победе!
— Шо за брєд?
Сєрий засмiявся.
— «Лабарум». Православнi патрiоти, — Сєрий вручив Сергiю пачку оголошень. — На, порозклеюй навколо метро «Молодьожна». I вiзитки по дорозi рознеси. На кожнiй пачцi адреси.
Щоразу перед виходом Сергiй виймав карту Москви й прокладав маршрути так, щоб їздити й вертатися завжди iншою дорогою. I через пару тижнiв виявилося, що Москва починає йому подобатись.
Вiн не боявся ходити навiть у райони, де жили всякi хачi. Пiсля кiлькох зiткнень i хибної тривоги Сергiй зрозумiв, що кавказцi сприймають його за свого. Сергiй знав, що не пiдпадає пiд арiйський архетип бiлокурої бестiї. Ну але бiлi рiзнi бувають, нє? Батя, хоть i поц, на вигляд був якраз арiйцем, а Сергiй пiшов у маму: карi очi-чорнi брови, ну i в родичiв по материнськiй лiнiї: трохи смаглява шкiра, темне волосся. А що, i нiмцi теж такi бувають.
Бiля метро й на базарах, де водилися кавказцi, водилися й мусора. У Сергiя мусора не раз питали документи — видно, приймаючи його за кавказця.
— Укра-а-аинец, — протягували менти з наголосом на «а» й гортали паспорт. — А прописочка есть?
— Имеется.
Сергiй так i не зрозумiв прикола з московською пропискою, яку так легко купити. Сєрий першого ж дня вiдправив Сергiя по цей папiрець. Прописка цiлком легальна. I що з того, що за однiєю адресою, казав Сєрий, може бути прописана хоч тисяча людей? Ну, про тисячу Сєрий, мабуть, перебiльшував.
Москви, хай розп'ятсотзлатоглавої й мiсцями навiть нiчо так, за день вистачало з головою. Находишся. Ноги гудуть, як величезний дзвiн, по якому щойно вдарили, й тепер вiн продовжує тихо й низько вiддавати звук. Жопа болить вiд твердих лавок метро, обшитих шкiрою молодого дерматина.
Пiсля восьмої вечора Сєрий дозволяв курити в кухнi. Ходити на сходовий майданчик ввечерi впадло. Сергiй до опiвночi, до першої ночi дивився тупе росiйське телебачення. «В гостях у сказки», називав їхнi вечiрнi новини Сєрий й починав мугикати пiд нiс мелодiю «Если вы не очень боитесь Кощея...». Сергiй завжди сидiв перед телевiзором в одному кутку тахти, курив вiд нудьги й за вечiр скурював стiльки, як у Бiлому Саду за тиждень. Через мiсяць Сєрий показав на стелю над кутком, де вiчно димiв Сергiй, i засмiявся:
— Гля, яку пляму накоптив!
Сергiй пiдняв голову. Дiйсно. Над ним на бiлiй стелi з'явилася нiкотиново-жовтувата пляма. Нiгтi на середньому та вказiвному пальцях теж стали блякло-коричневими, нiби не змив йод. Це ж скiльки оцього проходить крiзь мої легенi, мляво думав Сергiй, але йому було похуй. Починалась депресiя.
Кiлька разiв дзвонив Ярославнi. Часто не мiг. Дорого. Яруся казала, що в Москву приїхати, на жаль, не зможе. Матушка забирає на курорт.
— Ти за мною ващє не скучаєш, да?
Сергiй стояв, притулившись лобом до прохолодного скла. За вiкном у темрявi — сквер, за ним багатоповерхiвки. Маленькi жовтi прямокутники там, де досi не сплять.
— Сергiй, — нiжний голос Ярусi у трубцi. — Ну не мели дурниць.
— Няв.
— Няв. Ну як киця може не скучати за сметанкою?
— М-м-м.
— У-у-у.
Скло нагрiлось, i Сергiй трохи перемiстився. Знову приємний, прохолодний дотик скла до лоба.
— Ну. Добранiч, мiй хороший.
— Будеш про мене думати?
— Аякже.
— I я про тебе.
— Я знаю.
Вона тихо засмiялась. Цей нiжний смiх збуджував. Солодко i боляче.
— Добранiч.
— Добранiч.
— Цiлую.
— Де?
— Де хочеш.
— М-м-м.
— Добранiч.
— Па.
— Па.
Добре хоч, Сєрий спить в iншiй кiмнатi й не може його ночами чути.
13
— You're white, — сказав Баррi. Вони з Юрою стукали молотками, сидячи на незакiнченому коньку двоскатного даху. — You blend in. A Mexican sticks out like a sore thumb.
Так, дуже зручно, похмуро думав Юра. Я бiлий, я зливаюсь iз оточенням. На вiдмiну вiд латиноамериканцiв, я не стирчу, як поранений великий палець. Якось на заправцi бiля Lowe's ми, нелегали, обговорювали мiмiкрiю. Всi заздрили менi, та ще одному дуже молодому хлопцю з Гондурасу — той з Карибського узбережжя, чорний, як мiсцевi чорнi. Полiцiя не палить.