Море шумить. Пляж мокрий та холодний. На нього штормом повикидало смiття. В пiску гниють великi, в лiкоть дiаметром коричневi медузи.
Ввечерi Оля не змогла додзвонитися до своїх, бо закiнчилися грошi.
4
— I шо, як воно у баби з дiдом жити?
— Та бля. Хоть про армiю й поступання не жужжать. Ги-ги, про батю жужжать.
— Це маминi? Ну, баба з дiдом.
— Ну да.
— А батя шо?
— Не знаю. Не спiлкуюсь.
Мейдин промовчав. Його батько працював у Москвi.
— А повезло Кокосу, — сказав Мейдин.
— Мамцi його повезло, — Сергiй зразу зрозумiв, про що йдеться.
— Ну да.
Кокос їм обом по десять разiв розповiдав цю iсторiю. Його мама колись, iще в дев'яностих, мала їхати на апельсини в Грецiю. Обварила ногу, вивернувши на себе каструлю. Якраз у той день, коли мала їхати по вiзу. Не поїхала. Три мiсяцi кульгала. З литки злазила шкiра. Коли згинала ногу, з-пiд кiрки текла прозоро-жовтувата рiдина.
— Повезло, — повторив Мейдин.
Вони сидiли в парку. Докурили по однiй. Сергiй нарештi запитав те, що хотiв запитати:
— Чуєш... Мейдин... — i Сергiй видихнув: — Тебе в ментуру не викликали?
— А. Та всiх наших по одному викликали, ще як ти в Москвi був.
— Всiх? Вони звiдки всiх знають?
— Ну не всiх — а тих, хто на акцiї про шаурменiв був. Вони ж нас на вiдео знiмали.
— Ото ми дебiли.
— Та чо. Ми знали, на що йшли, — спокiйно сказав Мейдин. — Тiпа, публiчна акцiя.
— Ну да... Тебе хто допитував? Такий мент, на загнану коняку схожий?
— На коняку? Ха, щось у цьому є. Хрипун?
— Щось таке. Така довга морда й мiшки пiд очима. Цей, тiпа — злий коп. А iнший, жирний добродушний — тiпа, добрий коп, да?
— У мене жирного не було. Тiльки Хрипун.
— Чуєш... — Сергiй зробив паузу. — Правда, убили когось?
Нiкого поряд не було, але Мейдин роззирнувся на всi боки. Через три лавочки лежав бомжик. Далеко йшла жiнка з дитячим вiзочком. А так то в парку порожньо.
— По ходу, нiгера якогось. Iз Конго, шось таке.
— Да. Мент казав, у нього сестра лишилась, вона й накапала. Чуєш, а той шо добрий мент, ну жирний, такий тiпа: слухайте, нам-то все одно. Поки ви їх тiльки пиздили, ми даже вас уважали, а тепер ви нам проблеми створюєте, статiстiку портите. Бо вбивство — це сувора звiтнiсть.
— Слухай, Голова... Не знаю, як ти думаєш. А я думаю, це перебор.
Сергiй кивнув.
— А шо, це таки нашi?
— Та да. Бiлий з його турнiкменами. I вродi Кокос там був. Але я про це не питаю, не хочу знати. А тебе чо викликали? У тебе ж це, як його, алiбi. Москва, всi дiла.
— Ну тiпа питали, шо я знаю про Бiлого. Знаєш, що коняка казав? Тiпа, Бiлий за свої акцiї грошi бере.
— Хто ж за негра платить?
— Ну, тiпа Бiлий справдi за бiлу расу. Ну але там, на базарi, щоб чурок прищучити, то Бiлий за це грошi вiд бiлих конкурентiв бере. Так мент каже.
— Це вiн каже, щоб ти Бiлого здав.
— I я так думаю.
Пауза.
— А ти шо?
— Та шо? Мєнт, нахуй пашол.
— Угу... Я теж...
Замовчали. Сергiй думав, що додати. Додому не хотiлося. Жити у баби з дiдом йому не подобалось. У квартирi темно, вогко i затхло. Смердить сечею та старiстю. Все ж краще за гострий сморiд батi, коли проходиш повз вiшалку, що стоїть у кутку кiмнати. Краще, але не набагато. Ну, хоч не нависають. Скаржаться собi на свої старечi немочi, мугикнеш їм щось, вони це за спiвчуття сприймуть. Коли тепло, баба з дiдом ходять на город, длубаються там, до землi звикають потроху. Тим часом можна нормально Ярусю привести до себе в кiмнату. Ми довольнi. Баба з дiдом вертаються довольнi. Його нiчого робити не змушують. Пробували припахати, сказав, що тяжко готується до екзаменiв. Правда, бiсить, коли починають тебе жалiти: от, мама твоя поїхала, а батько твiй, iнтелiгент всраний, навiть на город з нами сходити не хоче. Живете з Володею неприкаянi. При живiй матерi... сирiтки.
— Щ-що ви таке морозите?
Бiсить, але все це можна терпiти. Батя в тьорках з маминими родаками, так шо сюди не покажеться.
Юра сидiв на своєму постiйному мiсцi на кухнi. Випив уже третю чашку чаю. Пiсля третьої стопки коньяку. Як пiти до тещi так, щоб точно застати Сергiя й точно не застати тещу з тестем? Особливо тещу. «Наталiя Сергiївна, я до вас по сина». Ну добре, а якщо без Наталiї Сергiївни? Що сказати, щоб Сергiй вiдчинив i щоб вислухав? Юра уявив, як гупає кулаком в оббитi поролоном i чорним дерматином дверi й волає: «Вiдчини! Я тобi батько чи хто? Вiдчини, бо гiрше буде!». Нi, нi. Я ж не алкаш-роботяга якийсь.