Оля зараз була єдина клiєнтка. Смаглявий пiдлiток-продавець вийшов з кухнi. Оля показала пальцем на картинку в меню:
— Ось це. За три п'ятдесят.
Пiдлiток кивнув, усмiхнувся i швидко щось запитав. Оля знизала плечима:
— Нон о капiто. Не зрозумiла.
Пiдлiток був сама дружнiсть. Знов усмiхнувся, кивнув i перепитав повiльнiше:
— Тут будете, чи з собою?
— А-а-а. З собою, будь ласка.
Пiдлiток усмiхнувся Олi так, наче Оля була його найкращою подругою. Чи мамою. Мабуть, подумала Оля, вiн приблизно вiку мого Сергiя.
Смаглявий пiдлiток почав пiдiгрiвати м'ясо на вертелi. Оля чомусь подумала: якби я колись забрала Сергiя до себе, вони могли б подружитися.
— Сеньйор — iндiєць? Тому що, — Оля показала пальцем на екран. Там якраз Тiматi з розкiшними вусами робив непристойнi рухи разом iз двома iндiйськими дiвчатами в колготах-сiточках.
Пiдлiток закивав головою.
— А ви, мабуть, румунка, — сказав пiдлiток.
— Нi, — засмiялась Оля.
— А?..
Оля сказала.
— О! — пiдлiток зрадiв. — У мене є подруги, вашi спiввiтчизницi.
— Так?
— Так. Чудовi люди. Ми разом працювали.
— А ви з якої частини Iндiї?
Оля ризикувала. Вона знала тiльки Делi, Мумбаї та Калькутту. I то плутала, чи то Мумбаї на Аравiйському морi, а Калькутта в Бенгальськiй затоцi, чи навпаки. Але їй пощастило:
— Нi-нi, я з Пакистану, — сказав пiдлiток.
— А.
Мабуть, першого разу вiн подумав, що Оля питала про iндiйського Тiматi. Який вiн милий, дивилась Оля. Пiдлiток працював i паралельно усмiхався їй. От би Сергiй подружився з таким.
Пакистанець показав пальцем на м'ясо:
— Зачекаємо, щоб добре просмажилось.
Оля кивнула.
До кафе зайшли два iталiйцi й замахали руками до пакистанця.
— Чао, Алi!
Вони вимовляли «Алi» з наголосом на перший склад.
— Вже роблю, — засмiявся Алi.
Зробив їм двi малесенькi кави. Iталiйцi випили наперстки навстоячки, за тридцять секунд, помахали Алi й вийшли:
— Чао, Джузеппе, чао, Луїджi! — гукнув Алi услiд. Коли вони вийшли, усмiхнувся до Олi: — Дуже хорошi люди.
— Постiйнi клiєнти?
— Тут майже всi постiйнi.
— Мене Ольга звуть, — сказала Оля.
— Яке гарне iм'я.
Вiн загорнув кебаб.
— Чао, — сказала Оля. Вона не наважилася назвати хлопчика по iменi.
— Чао, Олґа! Тепер ви теж постiйна клiєнтка!
Який ввiчливий хлопчик. Оля вже мрiяла, щоб її Сергiй колись познайомився з Алi. Який милий хлопчик. А то нинiшнi друзi Сергiя не дуже. Отой їхнiй Мао Цзе Дун чи як його — ще нiчого. А другий, Ананас? Нi, Кокос. Нахабний, грубiян. Легалiзуюсь, аби могла виклик зробити, приїде Сергiй, познайомлю його з Алi, фантазувала Оля. Може, справдi подружаться. Сергiй та Алi.
8
Однак той Алi, якого в цей момент бив ногами її Сергiй, не був пакистанцем. Фактично, вiн був людиною без дому й батькiвщини. Палестинець, який нiколи в життi не був у Палестинi. Його батько виїхав працювати в Кувейт, а коли Iрак вторгся в Кувейт, родина втекла в Сирiю. В мiсто Дараа.
«Ми, палестинцi, навiть не третiй сорт людей, а четвертий», — казав Алi дiвчинi Машi, з якою познайомився вже тут, студентом-медиком. Вона закохалась у нього.
Тепер Алi й Маша вiсiм рокiв одруженi. Не повернувся в Кувейт, бо там нiкого не лишилося. Не збирається i в Палестину, де нiколи не був. Не хоче повертатися в Сирiю, де жив лише кiлька рокiв. Зокрема й тому, що давно став атеїстом i не хоче, щоб Маша була змушена пiдпорядковуватись бодай формальностям iсламу. Маша ходить у мiнi-шортах, i Алi це подобається. У Машi гарнi ноги.
Алi тiльки зрiдка, бо дорого, їздить у Сирiю до батькiв. Хоче перетягти їх сюди, але не може: бюрократiя. «Я арабську забуваю. Як розмовляю з мамою по скайпу, працiвники смiються, дивлячись, як я мучусь», — розповiдає вiн клiєнтам, щоб їх розважити.
Алi, попри мiсцевий медичний диплом, не працює лiкарем. Алi продає гiпсокартон, кахлi, фарбу. Вiн вiдкрив магазин, пробивши зовнiшню бетонну стiну в огорожi гаражного кооперативу. В бетонному гаражi у Алi стояли тiльки зразки. Склади займали ще кiлька гаражiв, куплених по сусiдству.
Мiсцевi виконроби, раз звернувшись до Алi, майже завжди залишаються його клiєнтами.
Олександр Бiлейчук каже своїм, це через безпринципнiсть наших. Нi, щоб у своїх купувати — так нашi самi дають iноземцям украсти нашу роботу.
Сергiй, поки слухає п'ятихвилинку ненавистi у виконаннi Бiлого перед виходом на акцiю, згадує звинувачення мента, схожого на коняку. А якщо Бiлий справдi бере грошi вiд якогось конкурента?
На акцiю Сергiй усе ж пiшов. Спробуй отак устати й пiти, коли група тут, у зборi. I що вiн скаже? «Бiлий, я пiдозрюю, тобi якийсь iнший торгаш заплатив за цього мюслю»?