Почали мiсити ногами. Вiн прикривав голову руками:
— Ничего нет! Ищите!
Заплющив очi, а перед очима — отi рiдкi чорнi волосинки на руках.
Сергiя били зосереджено, швидко i мовчки. Виявилось, найгiрше не по головi, а коли ногами по спинi. Раз влучили по хребту. Навiть не боляче. Просто вiдчуваєш пошкодження. Так нiби ти робот.
Сергiй почув:
— Чурка конченая.
I спробував порятуватись:
— Я не чурка. Я свой, свой!
Його почули:
— Какой свой?
— Славянин. Паспорт, паспорт в кармане!
Його припинили бити. Один нахилився й полiз до нього пiд куртку. З рота нападника смердiло гнилими зубами чи гнилим шлунком.
Сергiй обережно вiдсунув одну руку, iншою прикриваючи про всяк випадок голову.
Пауза.
— Хохол, что ли?
— Да.
— А на вид чурка.
Сергiй промовчав.
— Ошибочка вышла, — один з нападникiв зареготав.
На Сергiя кинули паспорт.
— Понаехали! Когда-то и до вас доберемся. А пока пиздуй вонять к себе в Хохляндию, — ще раз копнули по ребрах, але впiвсили. — И считай, что тебе повезло. Был бы чуркой, ваще бы зарыли.