Настрiй Юри покращився пiсля першого обмiну реплiками з рудою американкою. Коли вона по той бiк скляної перегородки пiдняла очi, Юра говорив як по писаному, жартував i навiть трохи флiртував. I веснянкувата американка танула на очах. Юрi здалося, що руда практично зразу вирiшила: вiзу посольство Юрi дасть.
Так i вийшло. Вона простягла йому зелений папiрець. Рiшення позитивне. Юрi здалося, ще трохи, й вона разом iз папiрцем дала б йому свiй номер телефона.
Пiврiчна вiза вiдкривалась у сiчнi. Нiкуди не дiнешся. Треба летiти одразу.
Нью-Йорк. Бруклiн. Попiд бровкою шурхотять на пронизливому вiтрі рванi газети. Смiтник якийсь, бурмоче Юра. А спiвають: Нью-Йорк, Нью-Йо-о-орк!
Триповерховий коричневий будинок. У п'ятикiмнатнiй квартирi живуть п'ятнадцятеро наших. Бригада з Косова. У квартирi чисто, але запах п'ятнадцяти чоловiкiв.
— Хлопче, який зараз руфiнг? — сказав Юрi вусатий дядько.
Навiть у словi «руфiнг» вiдчувається западенський акцент.
Родича в Юрi не признали. Олиних батькiв пам'ятали, але це надто дальня рідня. А Бiлий Сад для косiвських хлопцiв — взагалi москалi. Для них i Хмельницький — москалi, зрозумiв Юра.
У бригаду не взяли. Переночувати пустили. Не звiрi все-таки, йо.
Випили по п'ятдесят, i досить. Бригадир тримає дисциплiну. В кiмнатi чисто, прибрано. Але запах нiг чотирьох чоловiкiв. Спати важко.
Це був єдиний «контакт» Юри у Нью-Йорку.
Вранцi бригадир без особливого ентузiазму подзвонив кiльком iншим руферам. Нi, дахи крили на приватних будинках. Чекають березня. Зараз мороз до мiнус п'ятнадцяти. По-нашому, за Цельсiєм.
— Може, щось iще вмiєш робити? Iнженер-як? Програмувальник верстатiв? Чули, хлопцi? А що ж ти тут робиш?
За туристичною вiзою верстати не запрограмуєш. Юра не раз думав, що десь iде неправильним шляхом. Це тому що так зненацька. I тому, що нема стартового капiталу. Чому вiн тут? Один колишнiй однокурсник пiдучився, i вже кiлька рокiв програмiстом у Францiї. Писав, скоро громадянство отримає. Iнший пiсля розлучення взагалi в НАСА поїхав працювати, кудись у Монтану чи Мiннесоту. А я не можу знайти роботу на будовi.
Юра їхав у Новий Орлеан перекладними Грейхаундами. З ним їхали переважно негри та мексиканцi. Верещали дiти. В одному з автобусiв було наригано посеред проходу. Всi переступали через зелену калюжу.
Коли Юра зiйшов на Лойола-авеню, стартових грошей лишалося зовсiм мало. Сiре свiтло. Суцiльний, одноманiтний хмарний покрив. Температура близько нуля. Ну, хоч не мiнус п'ятнадцять. Але Юра очiкував на тропiки.
Взяв сумку на плече i пiшов, горблячись вiд холоду, в бiк Дев'ятого округу. Бо це там роботи мало бути немiряно.
Юра дiйшов до проспекту, який називався Єлисейськi поля. Тiльки англiйською. Елiжiен Фiлдс. Якiсь панки, всi у шкiрянках i тату, спрямували Юру на Конгрес Стрiт. Там у колишнiй католицькiй церквi iменi Дiви Марiї можна безкоштовно пожити.
— Там ще й годували раз на день. Принаймнi, ранiше. Ти ж тiльки скажи, що ти волонтер. Чуєш? — порадив високий i худий панк. — Бо вони не всiх беруть, тiльки волонтерiв.
На руках у панка були браслети з шипами, як нашийник у бульдога в мультику про Тома i Джеррi. Панк був, правда, без iрокезу. В порепанiй шкiрянiй безрукавцi. I як йому не холодно, подумав Юра. Мабуть, обдовбаний.
А панк, закiнчивши iнструктаж, тепло усмiхнувся:
— Як раптом не вийде, заходь до нас в Iron Rail, я тут до сьомої вечора. Правда, це тiльки бiблiотека, жити нiде. Але щось будемо думати.
У Юри покращився настрiй. Все вийде. Ей! Я ж у мiстi джазу. Люди он дружнi. Завтра Олi подзвоню. Якщо навiть жити не вiзьмуть, повернуся до цього милого молодого чоловiка. На пару тижнiв життя грошi є. Робота не вовк, знайду. А стане тепло, на вихiдних зганяю в Джефферсон, Мiссiсiпi. Це ж зовсiм поруч. А потiм Олi розкажу, хай заздрить.
Iшов i либився. Згадував, як вони з Олею молодими спочатку разом фанатiли вiд Хемiнгуея. Тодi молодь читала, не те що зараз.
Вони з Олею щойно познайомились. Коли знайшли переклад «Островiв в океанi», Юра казав Олi, що краще писати вже неможливо. А потiм вiдкрили Фолкнера. Якось цiлi вихiднi разом читали «Свiтло в серпнi», лежачи на лiжку в її гуртожитку. Спiвмешканки Олi роз'їхалися додому. Оля дочитувала сторiнку перша й чекала, поки дочитає Юра, щоб перегорнути. Вони читали два днi й кiлька разiв вiдкладали книжку i займалися коханням. Якi вони були молодi. Щасливi.
Юра йшов по Франклiн Авеню. Зупинився на заправцi купити каву. Кавою в Америцi називали темно-коричневу бурду, вiд якої у Юри болiв живiт. Зате гаряча i дешева. Хоч погрiюсь. Юра купив близько пiвлiтра. Тримав картонну кружку в обох руках, згорбившись над нею. Кава парувала.