Выбрать главу

— Це тут, — сказав знайомий понурий голос.

Двері моєї кімнати відчинилися, і на порозі з’явився високий худорлявий дідуган із чудовою сніжно-білою сивиною, чорнобровий і чорновусий, з глибокими чорними очима. Побачивши мене (я стояв в одних трусах, руки в боки, ноги на ширині плечей), він призупинився і дзвінким голосом промовив:

— Так.

Праворуч і ліворуч від нього зазирали в кімнату ще якісь обличчя. Я сказав: «Перепрошую», і побіг по свої джинси. Утім, на мене не звернули уваги. До кімнати увійшли четверо і стовпилися навколо дивана. Двох я знав: понурого Корнєєва, неголеного, з червоними очима, у тій самій легковажній гавайці, і смуглявого, горбоносого Романа, котрий підморгнув мені, зробив незрозумілий знак рукою і відразу ж відвернувся. Сивоволосого я не знав. Не знав я й огрядного, рослявого чоловіка в чорному, лискучому зі спини костюмі і з широкими хазяйськими рухами.

— Ось цей диван? — запитав лискучий чоловік.

— Це не диван, — похмуро заявив Корнєєв. — Це транслятор.

— Для мене це диван, — заявив лискучий, дивлячись у записник. — Диван м’який, полуторний, інвентарний номер одинадцять двадцять три. — Він нахилився і помацав. — Ось він у вас вологий, Корнєєв, тягали під дощем. Тепер вважайте: пружини проржавіли, обшивка зогнила.

— Цінність даного предмета, — як мені здалося, знущально промовив горбоносий Роман, — полягає аж ніяк не в обшивці і навіть не у пружинах, яких немає.

— Ви це припиніть, Романе Петровичу, — запропонував лискучий з гідністю. — Ви мені вашого Корнєєва не вигороджуйте. Диван проходить у мене по музею і повинен там знаходитись…

— Це прилад, — сказав Корнєєв безнадійно. — З ним працюють…

— Цього я не знаю, — заявив лискучий. — Я не знаю, що це за робота з диваном. У мене ось удома теж є диван, і я знаю, як на ньому працюють.

— Ми це теж знаємо, — тихенько сказав Роман.

— Ви це припиніть, — сказав лискучий, повертаючись до нього. — Ви тут не в пивній, ви тут в установі. Що ви, власне, маєте на увазі?

— Я маю на увазі, що це не диван, — сказав Роман. — Або, в доступній для вас формі, це не зовсім диван. Це прилад, що має зовнішній вигляд дивана.

— Я попросив би припинити ці натяки, — рішуче обірвав лискучий. — З приводу доступної форми і все таке. Давайте кожен робити свою справу. Моя справа — припинити розбазарювання, і я його припиняю.

— Так, — голосно сказав сивоволосий. Відразу стало тихо. — Я розмовляв із Крістобалем Хозевичем і з Федором Симеоновичем. Вони вважають, що цей диван-транслятор являє собою лише музейну цінність. Свого часу він належав королю Рудольфу Другому, тож історична цінність його є безсумнівною. Крім того, два роки тому, якщо пам’ять мені не зраджує, ми вже виписували серійний транслятор… Хто його виписував, ви не пам’ятаєте, Модесте Матвійовичу?

— Одну хвилинку, — сказав лискучий Модест Матвійович і почав швидко гортати записник. —

Одну хвилиночку… Транслятор двоходовий ТДХ-80Є Кітежградського заводу… На замовлення товариша Бальзамо.

— Бальзамо працює на ньому цілодобово, — сказав Роман.

— І барахло цей ТДХ, — додав Корнєєв. — Вибірковість на молекулярному рівні.

— Так-так, — сказав сивоволосий. — Д пригадую. Була доповідь про дослідження ТДХ. Справді, крива селективності не гладенька… Так. А цей… е… диван?

— Ручна робота, — швидко сказав Роман. — Безвідмовний. Конструкції Лева Бен Бецалеля. Бен Бецалель збирав і налагоджував його триста років…

— Ось! — сказав лискучий Модест Матвійович. — Ось як треба працювати! Дідуган, а все робив самотужки.

Дзеркало раптом прокашлялось і сказало:

— Всі вони помолоділи, пробувши годину в воді, і вийшли з неї такими ж гарними, рожевими, молодими і здоровими, сильними і життєрадісними, якими були у двадцять років.

— Достоту, — сказав Модест Матвійович. Дзеркало говорило голосом сивоволосого.

Сивоволосий досадливо поморщився.

— Не будемо вирішувати це питання зараз, — промовив він.

— А коли? — запитав грубий Корнєєв.

— У п’ятницю на Вченій раді.

— Ми не можемо розбазарювати реліквії, — вставив Модест Матвійович.

— А ми що будемо робити? — запитав грубий Корнєєв.

Дзеркало забубоніло погрозливим замогильним голосом: