— Навпаки, — сказав Ойра-Ойра.
Якийсь час Вибігалло порожньо дивився на
нього, потім сказав:
— Цю репліку із залу ми, товариші, зараз відкинемо з обуренням. Як неорганізовану. Не будемо відволікатись від головного — від практики. Я продовжую і переходжу до наступної сходинки експерименту. Поясню для преси. Виходячи з матеріалістичної ідеї про те, що тимчасове задоволення матпотреб відбулося, можна переходити до задоволення духпотреб. Себто подивитися кіно, телевізор, послухати народну музику чи поспівати самому і навіть почитати яку-небудь книгу, скажімо, «Крокодил» чи там газету… Ми, товариші, не забуваємо, що до всього цього треба мати здібності, в той час, як задоволення матпотреб особливих здібностей не потребує, вони завжди є, оскільки природа йде услід за матеріалізмом. Поки щодо духовних здібностей даної моделі ми сказати нічого не можемо, оскільки її раціональне зерно є шлункова невдоволеність. Але ці духздібності ми зараз у неї вичленимо.
Похмурі лаборанти розвернули на столах магнітофон, радіоприймач, кінопроектор і невеличку переносну бібліотеку. Кадавр окинув інструменти культури байдужим поглядом і спробував на смак магнітофонну стрічку. Було очевидно, що духздібності моделі спонтанно не виявляться. Тоді Вибігалло наказав почати, як він висловився, примусове запровадження культурних навичок. Магнітофон солодко заспівав: «Ми з милим розставалися, в коханні присягалися…». Радіоприймач засвистів і заулюлюкав. Проектор почав показувати на стіні мультфільм «Вовк і семеро козенят». Два лаборанти встали з журналами в руках по обидва боки від кадавра і взялися навперебій читати вголос…
Як і слід було сподіватися, шлункова модель поставилася до всього цього галасу з абсолютною байдужістю. Поки їй хотілося жерти, вона чхала на свій духовний світ, бо хотіла жерти і жерла. Наситившись, вона ігнорувала свій духовний світ, тому що соловіла і тимчасово вже нічого більше не бажала. Пильний Вибігалло примудрився всетаки помітити безперечний зв’язок між стукотом барабана (з радіоприймача) і рефлекторним посмикуванням нижніх кінцівок моделі. Це посмикування привело його у захват.
— Ногу! — закричав він, хапаючи за рукав Б. Питомника. — Знімайте ногу! Великим планом! Ля вибрасьон са моле гош етюн гранд сінь![13]Ця нога відмете всі підступи і зірве всі ярлики, які на мене навішують! Уї сан дот2, людина, котра не фахівець, може, навіть здивується, як я ставлюся до цієї ноги. Але ж, товариші, все велике виявляється в малому, а я мушу нагадати, що дана модель є моделлю обмежених потреб, кажучи конкретно — тільки однієї потреби і, називаючи речі своїми іменами, просто, по-нашому, без усіх цих вуалей — модель потреби шлункової. Тому в неї таке обмеження у духпотребах. А ми стверджуємо, що тільки різноманітність матпотреб може забезпечити різноманітність духпотреб. Поясню для преси на доступному їй прикладі. Якби, скажімо, мало воно яскраво виражену потребу в даному магнітофоні «Астра-7» за сто сорок карбованців, то яка ж потреба повинна розумітися нами як матеріальна, і воно б цей магнітофон отримало, то воно даний магнітофон крутило б, оскільки, самі розумієте, що ще з магнітофоном робити? А якщо крутило б, то з музикою, а якщо музика — треба її слухати чи там танцювати… А що, товариші, є слухання музики з танцями чи без них? Це є задоволення духпотреб. Компрене ву?