Година була пізня. Я добряче втомився і непомітно для себе заснув. Мені снилась якась нечисть: багатоногі велетенські комарі, бородаті, як Вибігалло, відра з молочними відвійками, що уміють говорити, чан на коротких ніжках, що бігав сходами. Інколи до мого сну зазирав який-небудь нескромний домовик, але, побачивши такі пристрасті, перелякано тікав. Прокинувся я від болю і побачив біля себе похмурого бородатого комара, який намагався проштиркнути своїм товстим, як авторучка, хоботом мою ногу.
«Дзуськи!» — заволав я і стукнув його кулаком у вирячене око.
Комар ображено завурчав і відбіг убік. Він був великий, як собака, рудий із підпалинами. Мабуть, уві сні я несвідомо промовив формулу матеріалізації і ненароком викликав з небуття цю похмуру тварину. Загнати її назад у небуття мені не вдалося. Тоді я озброївся томом «Рівнянь математичної магії», відчинив кватирку і вигнав комара на мороз. Віхола відразу ж закрутила його, і він щез у темряві. Ось так виникають нездорові сенсації, подумав я.
Була шоста година ранку. Я прислухався. В інституті стояла тиша. Чи то всі старанно працювали, чи то вже розійшлися по домівках. Я мав здійснити ще один обхід, але йти нікуди не хотілося і кортіло чогось попоїсти, бо їв я востаннє вісімнадцять годин тому. І я вирішив пустити замість себе дубля.
Загалом, я поки ще дуже слабенький маг. Недосвідчений. Якби тут був хто-небудь поряд, я б ніколи не ризикнув демонструвати своє невігластво. Але я був сам, і вирішив ризикнути, а разом з тим трохи попрактикуватися. У «Рівняннях матмагії» я відшукав загальну формулу, підставив у неї свої параметри, проробив усі необхідні маніпуляції і промовив усі необхідні слова давньохалдейською. Все-таки навчання і труд все перетруть. Уперше в житті у мене вийшов пристойний дубль. Усе в нього було на місці, і він був навіть трішки схожий на мене, тільки ліве око в нього чомусь не розплющувалось, а на руках було по шість пальців. Я пояснив йому завдання, він кивнув, шаркнув ніжкою і пішов, похитуючись. Більше ми з ним не зустрічались. Може, його ненароком занесло в бункер до З. Горинича, а може, він поїхав у безкінечну подорож на ободі Колеса Фортуни — не знаю, не знаю. Річ у тому, що я дуже скоро забув про нього, бо вирішив приготувати собі сніданок.
Я людина невибаглива. Мені треба було тільки бутерброд із лікарською ковбасою і горня чорної кави. Не розумію, як це в мене вийшло, але спочатку на столі утворився лікарський халат, густо намащений маслом. Коли перший напад природного здивування минув, я уважно оглянув халат. Масло було не вершкове і навіть не рослинне. Ось тут мені треба було халат знищити і почати все спочатку. Але з огидною самовпевненістю я уявив себе богом-творцем і пішов шляхом послідовних трансформацій. Поряд із халатом з’явилась пляшка з чорною рідиною, а сам халат, трохи почекавши, почав обвуглюватися з країв. Я поквапно уточнив свої уявлення, зробивши особливий наголос на образах горнятка і яловичини. Пляшка перетворилася на горня, рідина не змінилася, один рукав халата стиснувся, витягнувся, порудів і почав посмикуватися. Спітнівши від страху, я переконався, що це коров’ячий хвіст.