Про що він думав, залишаючись у своїй каюті? Бортовий журнал, особистий щоденник штурмана не відповідають на це запитання. Але ось цікавий документ. Це — рапорт інженерів. Мова йде про неполадки в системі охолодження. Сухувата, точна мова, технічні терміни. А між рядками я читаю: “Друже, якщо ти передумав, ще можна повернутися. Відступити з честю…” І тут же напис, зроблений рукою капітана: “Систему охолодження ремонтуватимемо тоді, як досягнемо Зорі Барнарда”. Це звучить так: “Ні, друзі, я не передумав”.
Зарубін не передумав. Він вів “Полюс” через неможливе — вперед.
Через дев’ятнадцять місяців після вильоту ракета досягла Зорі Барнарда. У тьмяної червоної Зорі виявилась одна планета, за розмірами майже така сама, як і Земля, але обледеніла. “Полюс” пішов на посадку. Іонний потік, що струмував із дюз ракети, розтопив лід, і перша спроба виявилася невдалою. Капітан вибрав інше місце — і знову лід почав плавитись… Шість разів заходив “Полюс” на посадку, поки не пощастило на-щупати під льодом гранітну скелю.
З цього моменту в бортовому журналі починаються записи, зроблені червоним чорнилом. За традицією так відзначалися відкриття.
Планета була мертва. Її атмосфера складалася майже з чистого кисню, але жодної живої істоти, жодної рослини не виявилося на цій скованій льодом планеті. Термометр показував мінус п’ятдесят градусів. “Бездарна планета, — записано в щоденнику штурмана, — але зате яка зірка! Каскад відкриттів!..”
Так, це був каскад відкриттів. Навіть тепер, коли наука про будову й еволюцію зірок сягнула вперед, відкриття, зроблені експедицією “Полюса”, багато в чому зберегли своє значення. Дослідження газової оболонки “червоних карликів” типу Зорі Барнарда і на сьогодні лишаються найбільш повними й точними.
Бортовий журнал… Науковий звіт… Рукопис астрофізика з парадоксальною гіпотезою еволюції зірок… І нарешті те, що я шукаю: наказ командира про повернення. Це несподівано, неймовірно. І ще не вірячи, я швидко перегортаю сторінки. Запис у щоденнику штурмана. Тепер я вірю, знаю — це було так. Якось капітан сказав:
— Все! Треба повертатися.
П’ятеро астронавтів мовчки дивились на Зарубіна. Розмірено цокав годинник…
П’ятеро астронавтів дивилися на капітана. Вони чекали.
— Треба повертатись, — вів далі капітан. — Ви знаєте, лишилося вісімнадцять процентів пального. Але вихід є. Передусім — ми повинні полегшити ракету. Треба зняти всю електронну апаратуру, за винятком коректуючих установок… — Він побачив, що штурман хоче щось сказати, і зупинив його жестом: — Так треба. Прилади, внутрішні перебірки спорожнених баків, частину оранжереї. І головне — громіздкі електронні установки. Але це ще не все. Основна витрата пального пов’язана з незначним прискоренням у перші місяці польоту. Доведеться миритися з незручностями: “Полюс” повинен злетіти не з потрійним прискоренням, а з дванадцятикратним.
— При такому прискоренні неможливо керувати ракетою, — заперечив інженер. — Пілот не зможе…
— Знаю, — твердо перебив капітан. — Знаю. Керування перші місяці провадитиметься звідси, з планети. Тут залишиться одна людина… Тихше! Я сказав — тихше! Запам’ятайте: Іншого виходу нема. Буде так. Тепер далі. Ви, Ніно Володимирівно, і ти, Миколо, не можете залишитися: у вас буде дитина. Так, я знаю. Ви, Оленко, лікар, повинні летіти. Сергій — астрофізик. Він теж полетить. У Георгія бракує витримки. Тому зостанусь я. Ще раз — тихше! Буде так, як я сказав.
…Переді мною розрахунки, зроблені Зарубіним. Я лікар, не все мені зрозуміло. Але одне я бачу відразу: розрахунки зроблено, так би мовити, на межі. Гранично полегшена ракета, гранично форсовані стартові перевантаження. Більша частина оранжереї лишається на планеті, і тому розрахунковий раціон астронавтів невеликий — набагато нижчий від установлених норм. Знята з ракети система аварійного енергоживлення з двома мікрореакторами. Знято майже все електронне устаткування. Якщо в дорозі трапиться щось непередбачене, повернутися до Зорі Барнарда ракета вже не зможе. “Риск у третьому ступені”, — так записано в щоденнику штурмана. І нижче: “Але для того, хто залишається тут, — риск у десятому, сотому ступені…”
Зарубіну доведеться чекати чотирнадцять років. Тільки тоді по нього прибуде інша ракета. Чотирнадцять років одному, на чужій, обледенілій планеті…
Знову розрахунки. Головне — енергія. Треба, щоб її вистачило на телекерування ракетою, на чотирнадцять довгих, безмежно довгих років. І знову все розраховано на межі, в обріз.
Фотознімок житла капітана. Воно зібране з секцій оранжереї. Крізь прозорі стінки видно електронну апаратуру, мікрореактори. На даху встановлено антени телекерування. Навколо — крижана пустеля. В сірому, оповитому мутним серпанком небі холодно світить Зоря Барнарда. Її диск учетверо більший від Сонця, але тільки трохи яскравіший від Місяця.