— А-а-а!
...І всі щасливо кінчили. І барабани, і тарілки, і смичкові, і духові, і одна божевільна парочка в ложі. Причому, що характерно, всі одночасно.
Пенелопа і Одіссей не лишилися на другу дію. Пенелопа ішла, похитуючись, мов п'яна. Ноги запліталися і її притримував під руку Одіссей. Вони зупинили таксі.
Одіссей на прощання поцілував, доторкнувшись своїм язиком до її піднебіння.
Настала субота. Пенелопа була знесилена від шаленого тижня. Вона пролежала в ліжку півдня. В кухні була гора немитого посуду, у ванні — купа брудної білизни, стояли порожні баняки без води, холодильник зяяв порожнечею.
А вона спала і спала.
Надвечір Пенелопа вирішила знову стати хорошою мамою. Тож узяла дітей і пішла з ними купити чогось смачненького. Вона повела їх до цукерні, удосталь нагодувала смачним сирником, маковою руладою і віденським струделем з яблуками.
Вона була щаслива. Вона була легка, аж невагома. В неї навіть хода змінилася: жінка йшла, вся розпружена і розімліла, від чого її тіло саме вигиналося. Її тримали за обидві руки діти. Вони також були щасливі. Всі гуляли по сонячному весняному Львову, і ноги Пенелопи самі привели її до університетського парку Франка. «Правду люди кажуть, — подумала про себе Пенелопа. — Злочинця тягне на місце злочину». Наблизившись упритул до пам'ятника, вона почервоніла. Почала придивлятися до того місця постаменту, до якого була припечатана спиною. Там не було ніяких знаків, ніяких слідів злодіяння. Підійшла ближче і ніжно погладила його рукою.
— Ма, що з тобою? — запитала Кася.
— Одній цікавій Варварі носа відірвали! — пожартувала Пенелопа.
— Я не Варвара! — образилася та.
— Варвара! Варвара! — почав дражнитися малий Богдан.
— Ма, а Бодя дражниться! — пожалілася та.
Пенелопа засміялася. Вона вже знала: зараз вони зчепляться і почнуть чубитися. Однак це вже не викликало в неї роздратування, а лише легку усмішку.
І справді, діти затіяли бійку. Пенелопа їх розборонила і повела в парк. Діти вирвалися з її рук і побігли по доріжці. Вони зупинилися десь попереду, чомусь присіли і замахали їй руками:
— Ма! Іди сюди!
Пенелопа повільно підійшла і побачила, що вони сиділи навпочіпки біля сидячого дитячого візочка, на якому спокійно світило своїми чорно-черешневими оченятами дитинча.
— Ма! Хочемо такого братика! — вигукнула Кася.
— Ні, сестричку! — заверещав Бодя.
— Ні, я сказала братика!
— А я сказав сестричку!
І вони знову почали чубитися.
Пенелопа зачаровано дивилася на смагляве дитинча, а те зиркало на неї.
«Ісусе! А що, цілком може бути, що в нашій білобрисій сім'ї за дев'ять місяців народиться отакий смаглявий Телемах».
До візочка підбігла бабуся:
— Осьдечки ти, моя крихітко! А дурна баба пішла собі додому, а тебе, моє золотце, забула на вулиці! От нездала баба!
Бабуся забрала свого Телемаха, а Пенелопа знесилено опустилася на лавку. Вона почала прислухатися, що робиться в неї усередині. Чи почує вона, як там зароджується маленька істота?
Думка про можливість народження Телемаха не давала їй спокою і наступного дня, у неділю.
Тож перше, що вона сказала своєму Одіссеєві, було:
— А чому ти не запобігаєшся?
— Якщо ти завагітнієш, я з тобою одружуся.
Ця думка якось не спадала їй на голову. Чомусь в її уяві більше вимальовувалася інша картина: смаглявий Телемах на килимочку біля телевізора з її веснянкуватими Мартусею і Бодею.
І відразу її запал щодо Одіссея згас. Звичайно, може, вона вже вагітна. А раптом ще ні? Раптом пронесло? Тож піддавати себе ризикові немає сенсу.
Пенелопа почала уникати зустрічей, повністю віддалася роботі. Хоча, якщо чесно, прочитання «Актової книги міста Львова ХVІІ ст.» викликало в неї суперечливі почуття.
Одіссей палав. Він не міг зрозуміти: що відбувається. Він ловив її в коридорі архіву за руку, тягнучи на горище; він чекав її після роботи і йшов за нею по п'ятах, гуляв під її будинком. Проте Пенелопа була незворушна.
Несподівано Одіссей зник. Він не з'являвся до неї день, другий. Третього дня вона не витримала і спитала в Касі:
— А чому не приходить за своїми картками Дмитро Іванович?
— А хіба ви не знаєте? Він же поїхав!
Пенелопа закам'яніла.
— А що, хіба він з вами не розрахувався? — поцікавилася Кася.
— Розрахувався... — сказала Пенелопа. «Ще й як розрахувався!» — подумки додала вона.
У Пенелопиній голові відбувалася напружена розумова діяльність.
— Якось незручно, — прибрехала вона Касі. — Він заплатив, а роботи не забрав.