Выбрать главу

— А щодо пор'ядної львівської пані, то мушу тобі зізнатися: те, що ти пор'ядна, — це факт. І що львівська — також правда. Але щодо пані — ти глибоко помиляєшся. Ти — пор'ядна львівська курва, ось що скажу я тобі!

Пенелопа образилася.

— Ти що, образилася? — здивувалася Кася. — Це ж комплімент!

І вони знову розсміялися. Чоловіки з підозрою на них подивилися суворими незворушними поглядами.

Коли шашлики були готові, Кася знову витягла магічну пляшку кубинського рому. Це дуже звеселило трапезу. У горах є така своєрідність: скільки б не випив, через кілька годин — голова, як новенька. І наїдатися можна досхочу, не боячись за печінку.

Після м'яса захотілося десерту.

— Місьо, хочу афин! — завередувала Кася.

— Завтра підемо.

— Ти що, Місьо, я ж не умію збирати! Сам назбирай!

— То не хлопська справа!

— Ну, Місьо, Місьо... — Кася вже сп'яніла.

Вона почала м'яшкорити коханця і таки зворохобила його. Він підвівся, як поважний ґазда, обтрусився і, взявши свою любаску під руку, зник у темряві. «Знову пішли бавитися в розп'яття!» — подумала Пенелопа.

А їй не хотілося ніяких збочень. Вона бажала простого, традиційного, хай навіть примітивного сексу. Що й отримала. І від цього вона відчула щастя. Просте, традиційне, примітивне бабське щастя.

Уранці подруги пішли на свої традиційні купання в потічку. Вода була крижана, і вони несамовито верещали, плюскалися, бризкалися, штовхалися і знову пищали. Звівши погляди на скелю, побачили там вже двох чоловіків, які спостерігали за ними. Жінки помахали їм рукою, мовляв, ходіть до нас. Проте чоловіки продовжували незворушно стояти і дивитися на своїх купальниць.

Після купання подруги пішли на сонячний схил, упали серед трави і підставили своє тіло сонцю. Пенелопа, розімлівши, трохи задрімала. Почало трохи припікати, однак несила було підвестися. Вона перевернулася на живіт і підставила свою спину сонцю. Через деякий час Пенелопа ліниво подумала крізь дрімоту, що, напевне, досить сонця як для її білого веснянкуватого тіла. Це смаглява Кася може пектися цілими днями. Аж тут вона відчула на спині щось холодне, щось, що поповзло чи то покотилося по її спині.

— Гадюка! — заверещала вона і хотіла була підскочити, проте сильна рука поклала її на місце.

— Не бійся, це я, — почула вона низький грудний голос Одіссея.

«Що він робить, цей паскудник?» — майнуло в її голові. Це була остання думка, бо потім свідомість зосередилася лише на відчуттях. Вона відчула на собі якусь прохолоду, однак ця прохолода була не суцільною, а якоюсь зернистою. Одіссей своїми сильними руками почав розмазувати у неї по спині якусь холодну масу. Він ніжно масував їй плечі, шию, руки, лопатки. Його кругові рухи пішли нижче, нижче, до чутливого копчика і далі. Він почав м'яти її попу, її стегна, не забуваючи про їхній чутливий внутрішній бік, і так він дійшов до самих п'ят. Потім він тією холодною масою масував їй ступні, перебираючи кожен палець. Вона лежала зовсім розманіжена, навіть уявлення не маючи, що він по ній розмазує.

Одіссей знову почав рухатися знизу вгору, час від часу сиплячи на неї щось холодне і незрозуміле, яке пирскало, як бульбашки.

І коли він знову дійшов до її шиї, з неї щось скотилося. Вона розплющила одне око і, здивована, побачила, що то була чорниця. Розплющила очі, а тим часом Одіссей вже перевернув її на спину.

Його руки були по лікоть у чорничній масі. А сам він був зосереджений і збуджений. У нього ця процедура викликала не менше задоволення, аніж у неї.

Узяв у жменю із кошика чорниць і, високо піднявши руку над нею, висипав їй на живіт. Ягоди посипалися, наче м'який град, і її прес імпульсивно стиснувся. Він зачерпнув ще одну жменю чорниць і почав душити їх у неї на животі й розмазувати навколо грудей, угору до шиї, потім знову до грудей, потім униз, до стегон...

Далі він уже не пішов. Швидко скинув з себе сорочку й штани, і взяв її в цьому чорничному місиві, палко збираючи губами роздушені чорниці з її тіла.

Коли вона нарешті розплющила очі, тримаючи на собі важке знеможене тіло Одіссея, то зустрілася поглядом з двома парами очей: під деревом, притулившись до стовбура сидів Місьо, тримаючи в обіймах за груди голу Касю...

Пенелопа щасливо усміхнулася.

— Еге. — сказала Кася Пенелопі за обідом. — Твій Одіссей переплюнув за оригінальністю навіть гуцульську народну забаву.

Пенелопа засяяла.

— Тобі випадково не закотилася ягідка, куди не треба? — поцікавилася Кася.

Пенелопа підскочила з місця.

— Та сиди, сиди... — заспокоїла її подруга. — Одіссей був дуже обережний!.. Та і ми з Місьом все припильнували!