З церкви вийшов Місьо з опущеною головою. Його руки були складені в молитві.
— Іди! — штрикнула ліктем під бік подругу Пенелопа.
— Чому я?
— Тому... тому що в тебе менше гріхів.
— Це в мене менше?
— Так, менше! Що б ти не робила, це не так страшно, як у шлюбної жінки.
— Я не піду, — відмовилася Кася. — Я ще не готова.
— І я не піду! — уперлася Пенелопа.
Обидві, мов по команді, подивилися очікувально на Одіссея.
— Ну добре, я вже йду! — погодився Одіссей і встав.
Поки він був на сповіді, Кася, Місьо і Пенелопа знову сиділи мовчки, дивлячись на червоні хмари, що зависли над чорним лісом. Одіссей також довго не з'являвся.
— Про що там можна стільки говорити? — прошепотіла Кася.
— Це ж Одіссей, — пирхнула Пенелопа. — Поки він перелічить свої гріхи...
— Не сміши, мені зараз іти... — насварила подругу Кася.
Уже стемніло, коли із церкви вийшов Одіссей. Він був, як завжди, незворушний.
Кася рішуче встала, поправила одяг і увійшла до церкви.
На вулиці ставало прохолодніше. Пенелопа хотіла була притулитися до Одіссея, однак не знала як він зреагує: він висповіданий, а вона — ні. Місьо завмер і, мов кам'яний, дивився на двері, з яких мала вийти Кася.
А Кася все не виходила...
Нарешті рипнули двері, і звідтіля якоюсь нерівною ходою, трохи заточуючись, вийшла Кася. Пенелопа кинула на неї миттєвий погляд і щось її здивувало в подрузі, однак не було часу роздивлятися, вона мала йти до сповіді.
Пенелопа зайшла в церкву і попрямувала до місця, яке традиційно в церкві було сповідальнею. Священика там не було. Вона роззирнулася, немовби не в змозі зорієнтуватися в новому приміщенні. «Може, я щось наплутала? Може, сповідують в іншому місці?» — подумала вона і рушила вперед. Пенелопа пройшлася порожньою церквою. Було тихо-тихо. Тільки тріскотіли запалені свічки. Стало трохи моторошно... Як у Гоголя...
Раптом Пенелопа почула якесь схлипування. Вона різко обернулася. У кутку, біля ікони ревно молився священик. Пенелопа підійшла до нього. Він був зовсім молодюсінький. І він плакав.
Пенелопа вирішила не турбувати його, тож навшпиньки повернулася у сповідальню і сіла на стільчик.
Несподівано перед нею постав священик.
Пенелопа піднялася:
— Отче... — почала вона.
Він вказав рукою, щоб вона сіла. Вона послухалася.
Він подивився їй у вічі і сказав:
— Я не можу вас сьогодні висповідати. Я щойно скоїв гріх.
Пенелопа мало не упала зі стільця. Їй відібрало мову. Вона дивилася на отця, а по суті на молодого хлопчину, і не знала, що треба робити в такій ситуації.
А він уклякнув біля неї, поклав свою голову їй на коліна і тихо заплакав. Пенелопа подумала: який він молодесенький, ця дитина зовсім не знає світу, вона розгубилася і оступилася. Материнська жалість пронизала її тіло. Гладила зволожніле волосся молодого отця...
Коли вийшла з церкви, було темно. Поверталися до ґражди мовчки.
На ніч постелили за статевою ознакою: жінки в одній кімнаті, чоловіки — в іншій...
Лягаючи спати, Пенелопа тільки й змогла сказати:
— Катерино, ти вже зовсім...
Пенелопі снилися якісь карнавали... Одіссей у гуцульському народному вбранні приїхав до неї на чорному коні, заквітчаному китицями і стрічками... Потім Пенелопа, також у гуцульському народному вбранні, витанцювувала з ним коломийки на чиємусь весіллі (На чиєму ж? Чи не на своєму, випадково?). І їй зовсім не паморочилася голова... Навколо стрибали якісь козячі й чортячі маски... І шалено грали музики... «Болеро» Равеля... А з іншого боку від неї Ясик грав на бандурі і співав сороміцькі коломийки... А поряд Пенелопина свекруха пані Правдослава курила файку... І все це крутилося в шаленому ритмі кольорів, звуків і рухів...
Вона підскочила на ліжку водночас з Касею. Тій також приснилося щось несусвітнє, бо вона витріщилася на Пенелопу дикими очима і витирала піт з чола. Жінки подивилися на годинника, швидко зібралися і вийшли на подвір'я.
Чоловіки вже їх чекали. Обидва — у вишитих сорочках. Звичайно, зі своєю бородою Одіссей аж ніяк «не косив» під гуцула, однак вигляд його був дуже етнічним і від того дуже ефектним.
Ішли пішки. Не розмовляли.
У церкві чоловіки пішли «на хори», де поважно стояли ґазди, склавши руки поперед себе, а жінки стояли внизу, на «бабинцю». Служба Божа їх зворушила. Вони відчули в собі справжнє розкаяння від уже скоєних і ще не скоєних гріхів. Пенелопа навіть пустила сльозу від жалібного ангельського співу отця. Вона собі уявила, як йому тяжко було на душі після вчорашнього. Спершу треба було вислухати звабленого Михайла, потім старого розпусника Одіссея, а потім... Цікаво, а що було потім? Що мав на увазі отець про «скоєний гріх»? Невже Кася посміла? Прямо в церкві? Не може бути! Кася — хуліганка, але не до такої міри...