— І як практично ти збираєшся це здійснити?
— Я ще не вирішила.
— А я схиляюся до думки, що ми перед ним безсилі. Треба стоїчно витримати всі його знущання. Думаю, карти розкривати він не збирається. Він просто грається з вогнем. Це його збуджує.
— І коли вже він поїде у свій Київ чи... До речі, ми й досі не знаємо — хто він насправді й звідки.
— Він правильно робить, щоб тримати нас увесь час у напрузі. Невже тебе ця ситуація не збуджує?
Пенелопа замислилася.
— Не знаю. З одного боку, мені страшно, що все розкриється, причому в такому ганебному світлі, а з іншого... моя напруга — це щось подібне на сексуальну...
— От бачиш! Сприймай це, як любовну гру. Небезпечну, навіть ризиковану любовну гру.
— Легко тобі казати!
— Казати — легко, а дивитися...
— Ти що, ревнуєш мене до Одіссея?
— Та ні, він мене як сексуальний партнер вже не приваблює. Він надто активний для мене. А я люблю пасивних. Таких собі маминих синочків. Але я маю від споглядання вашої любовної гри більше задоволення, аніж ви обидвоє. — Кася засміялася і лукаво додала: — А тим паче пані Правдослава!
За столом пані Правдослава посадила шановного гостя по праву руку від себе. Ясик сидів у неї по ліву руку. Це вперше у житті вона зробила таку рокіровку. Ясикове місце завжди було справа від неї.
«Отже...» — Пенелопа не закінчила думки.
Подруги сиділи навпроти святої трійці: свекруха, чоловік і коханець, тож головним завданням на цю вечерю у них було — не вдавитися. А загроза була реальною.
Одіссей сидів навпроти дівчат у своїй вишиванці — білим по білому, — і його смолянисто чорна борода створювала ефектний кольористичний контраст. Це не могло не привернути уваги пані Правдослави, яка, як і її синочок, була дуже чутливою до естетичних матерій.
— Ви маєте дуже алєґантську (саме так говорять у Стримборі) вишиванку! — зробила вона комплімент гостеві.
Дмитро Іванович так само алєґантськи взяв руку пані Правдослави і з почуттям поцілував її. Пані Правдослава обвела переможним поглядом присутніх:
«Ось бачите, як мене шанує ця поважна людина з Києва! Цей інтелектуальний світоч!» — красномовно сяяли її очі.
«Це не інтелектуальний світоч, а оральний», — лунали беззвучні слова з вуст Пенелопи.
«І трахальний», — приєдналася до неї Кася.
Одіссей нахилився до пані Правдослави і щось зашепотів їй на вушко. Та зовсім по-дівочому сором'язливо усміхнулася і зашарілася. Трохи оговтавшись, перевела розмову на високі матерії:
— Пан Дмитро сказав на вечорі в Народному домі, що я — зоря української просвіти. Правда, Ясику?
Ясик мовчки кивнув.
— І ще сказав, що в мене надзвичайно точне історичне бачення...
— Так, бабусю, — уставила свого довгого носа в розмову всюдисуща Мартуся. — А ще він тебе за кулісами вщипнув за дупу!
За столом запанувала мовчанка. Кася і Пенелопа завмерли із завислими в повітрі виделками. Правдослава хапала ротом повітря. Один Ясик спокійно їв. Здається, він витав думками далеко-далеко... Можливо, в синіх Карпатах...
— Яка гарна дівчинка! — погладив по голові Мартусю Дмитро Іванович. — Така кмітлива, така розумна, як і її...
«Мама!» — пронеслося в голові в Пенелопи й Касі.
«Бабці!» — пронеслося в голові в Правдослави Іванівни.
— Як і її тато! — зовсім несподівано закінчив свою думку Дмитро Іванович.
Ясик подивився на нього байдужим поглядом і далі продовжив працювати щелепами.
За деякий час пані Правдослава оговталася:
— Дмитро Іванович казав у своїй лекції, що в «Актовій книзі Львова ХVІІ ст.» навіть є записи, що стосуються Стримбора.
«Стримбором там і не пахне!» — прокоментувала її слова Пенелопа.
«Зате чимось іншим пахне!» — додала Кася.
Однак задля поважного галицького етикету обидві молоді жінки схвально закивали головами.
— ...Там навіть кілька разів згадується прізвище Калапуцьких.
Дмитро Іванович на підтвердження кивнув.
Пенелопа здригнулася при згадці осоружного чоловікового прізвища, яке він не даремно поміняв на більш «духовне».
— Доню, — Пенелопа здригнулася ще раз, бо це стосувалося саме її, — а невже тобі не траплялося це прізвище під час твоєї роботи в архіві?
Пенелопа закашлялася.
— Вона займається «Актовою книгою Львова ХУІ ст.», — втрутилася в розмову бойовим тоном Кася. — Це я займаюся сімнадцятим століттям.
Пані Правдослава була дещо незадоволена таким безпардонним втручанням у її духовну бесіду.
Тим часом Кася продовжувала серйозним тоном дослідника:
— Там написано, що Калапуцькі тримали корчму в Стримборі...