Після перерви до кабінету прийшла весняна Кася і принесла весняну новину:
— Пенелопочко Василівно, ви дозволите, щоб до вас завітав Дмитро Іванович? Він хоче попросити допомогти йому в роботі над «Актовою книгою Львова».
Пенелопі перехопило дух. Однак вона швидко опанувала себе.
— Так, прошу, — незворушно промовила вона і зняла на всяк випадок пухову хустку з плечей.
Кася вибігла в коридор, щоб повідомити Дмитрові Івановичу, що вона «про все домовилася».
Він зайшов до кабінету і подивився Пенелопі прямо в вічі. Ні, не прямо в вічі, а прямо в душу. Ні, не прямо в душу, а прямо в тіло. Він подивився прямо в ту маленьку черепашку, яка була схована далеко за спідницями, колготами і нижньою білизною. Він побачив своїм рентгенівським поглядом, як та беззахисна черепашка поступово воложніє. Дмитро Іванович був високий, міцний, смаглявий, з чорною бородою і чорними очима.
— Дмитро Іванович Остромирський, — представився він.
— Пенелопа Василівна...
— У вас таке рідкісне ім'я. Хто вам його дав?
Пенелопа не любила говорити про своє ім'я.
— Мама. Вона була фанаткою давньогрецької літератури.
Замовлення, яке він їй зробив, було простим. Виконати його можна було за кілька днів, щоправда, трохи затримуючись після роботи. Пенелопа з радістю взялася за підробіток.
Була пізня година і вона вже закінчувала роботу, як до кабінету зайшов Дмитро Іванович. Він став на порозі і втупився в неї своїм магічним поглядом. Пенелопа збагнула своїм жіночим чуттям, що їй кінець. Кінець усьому її попередньому життю пор'ядної львівської пані, матері двох дітей і завідувачки відділу Державного архіву. Їй кінець. І вона відчула, як падає... Падає... Їй перехопило дух від цього вільного падіння.
Пенелопа сиділа за столом, щільно присунувши стільця до столу, обкутана пуховою хусткою, у вовняних шкарпетках на ногах, що стояли на маленькій табуреточці під столом.
Дмитро Іванович підійшов до столу і прошепотів:
— Пенелопо...
Він це сказав беззвучно, одними вустами, одними губами, і по її шкірі пробігли мурашки... Вона випустила з рук ножиці, якими нарізала картки. Пенелопа хотіла була нахилитися і дістати їх, однак він зупинив її, піднявши долоню, і вона завмерла, затиснена між спинкою стільця і столом.
Дмитро Іванович сам нахилився. Ножиці лежали під столом. Він заліз під стіл, і вона відчула, як він обережно зняв вовняну шкарпетку з однієї її ноги, потім з другої. Пенелопа завмерла. Чоловік акуратно розвів їй ноги. Вона не в силі була опиратися. Він обережно провів їй рукою по нозі — знизу догори і далі, ще далі під спідницю, ще. Його пальці опинилися на гумці колготок і трусів. Пенелопа ковтнула слину. Рука Дмитра Івановича легко проникла досередини. Туди, де ніколи не бувала нічия рука, крім її власної. Та рука по-чоловічому стисла її лобок, і вона заплющила очі. Зненацька одним блискавичним рухом він розпоров ножицями колготки разом з трусами від пупа до попи. Пенелопа перелякалася і хотіла було вирватися із западні, проте чоловічі руки міцно тримали її ноги. Вона знесилено здалася на їхню волю. Чоловік, погладжуючи внутрішній бік її стегон, остаточно розпружив її. Пенелопа піддалася на його ніжний натиск і розвела коліна, доторкаючись до табуреточки пальчиками ніг.
Пенелопа заплющила очі й відчула, як він провів пальцем по щілині її черепашки. Вона ще була суха, тому він обережно, тепер уже двома пальцями розвів щілину. З вуст жінки вирвався перший тихий стогін. В очах потемніло, усі її почуття були там, де його пальці.
Тим часом чоловік двома теплими долонями почав легко погладжувати половинки, акуратно, ненав'язливо їх розводячи. З її губ злітали, немов кільця диму сигари, хрипкі зітхання.
Нарешті він широко розвів обидві половинки черепашки, і цієї миті в абсолютній темноті заплющених очей Пенелопи зблиснув яскравий спалах. Вона здригнулася і застогнала голосніше: вона зрозуміла, що він торкнувся язиком її клітора.
Пенелопа схопила себе за волосся і з силою потягнула його, не в змозі тамувати свого стогону.
Його язик спершу був ювелірно акуратним: він ледь торкався окремих точок її рожевого молюска в розкритій черепашці. Кожен доторк озивався спалахом у її мозку.
Потім язик став більш переконливим, він пестив усі випуклості й впадинки її молюска, всі його складочки і відростки, ставав усе наполегливішим і наполегливішим, він уже не просто пестив, а з силою притискався до нутрощів її розкритої черепашки, до її молюска. Рухи язика ставали дедалі потужнішими. Вона піднімала і опускала свої стегна, допомагаючи язикові знайти правильний шлях до її насолоди, і той чемно дослухався до всіх забаганок і ретельно їх виконував.