— Конкретно, що тобі потрібно? — спитав діловито Михайло.
— Позич жменьку грошей.
— Звідкіля у мене гроші? До зарплати ще тиждень, а ми розтратились…
— То, може б, у Світланки позичив. Ну ті, пам’ятаєш, що я їй подарував, — порадив добродушно Стьопка. — Ти їй поясни, що так і так, вуйко, мовляв, потрапив у скруту. Допоможи йому, Світланко, він повернеться додому і вишле з процентами. Даю тобі слово, так істинно й буде!
— Збожеволів чи в дитинство впав! — зірвався Михайло. — Кому пояснювати, дворічній дитині. Господи, та віддам я тобі ті гроші, — схопився за голову Голуб. — Віддам до копієчки, тільки закликаю іменем матері: їдь додому, аби в біду справді не втрапив.
— Ну що? — спитав, мугикаючи у вуса, Чедрик, коли Михайло помчав на квартиру.
— Пішов, — сказав із великим жалем Стьопка. — Крепдешиновий, він у мене — дорогий до мізинця…
— Не печалься, друже, — порадив з повчальною ноткою Чедрик. — Ти його там дуже ласкаєш фруктовими йменнями, але, б’юся об заклад, зовсім не знаєш, який той фрукт на смак. Я продемонструю нині один експеримент, і ти прозрієш, як сліпий Лазар.
Вони заявилися опівночі. Перед тим ніяк не могла заспокоїтись простуджена дитина і Голуб із дружиною довго вгамовували дочку, доки врешті не забулася у тривожному сні. А далі вже не міг заснути і Михайло. Вкрай попсувавши вдень нерви із Стьопкою, довго не знаходив собі місця, крутився, накликаючи всілякими методами сон, і тільки-но задрімав, як дверима струсонув грюкіт. Голуб притьмом зіскочив з ліжка і підбіг до дверей — із кімнати вони виходили прямо на двір.
— Хто там? — спитав якомога тихіше.
— Ві-і-і-дчи-и-ни! — ревнув, як з ведмежого барлогу, голос.
Михайло, без зайвих розпитів, аби менше гамору, відімкнув… Перед дверима на освітленій площадці, із засунутими в кишені пальта руками і обв’язаною шарфом головою, стояв, похитуючись, Чедрик. Всім виглядом він виказував вельми войовничий настрій. Із-за його плечей, немов капосний кіт, злодійкувато виглядав Стьопка. Лице його сяяло добродушністю і зацікавленістю. І це блаженство на обличчі капосного кота — пройдисвіта Стьопки — найбільше кинуло в лють Голуба…
— Чого приперлися?! — гамуючи гнів, спитав Михайло. — Ви ж знаєте, у мене одна кімната, дитина хвора…
— Т-и-и шо-о-о, госте-е-ей не-е пр-и-иймаєш? — калічачи язик на кожному слові, спитав із сердитим викликом Чедрик.
— Прошу, забирайся по-доброму, бо гірше буде, — попередив його Голуб. — А ти заходь, пора спати, — звернувся до брата.
Однак Стьопка, вловивши погрозу, сховався за плечима Чедрика й навпригінці чкурнув на вулицю. Вражений ганебною капітуляцією дружка, Микола аж протверезів зі злості. Вмить розпустив руки, наіндючився і гаркнув Михайлові у вічі:
— Падлюка!
Люто так гаркнув, голосно — аж по сусідніх дворах пси завалували.
А далі Чедрик дався, було, у хату, але Голуб перед самим його носом ляснув дверима. Чедрик ще потоптався біля порога, пробував зчинити веремію, однак, видно, капосний кіт Стьопка вчасно потяг його подалі від біди.
Михайло ще дослуховувався до даленіючих погроз і проклять на свою голову, відтак підійшов до столу і опустився безсило на стілець. На ліжку, уткнувшись обличчям в подушку, плакала Наталка — дружина Михайла. Голуб глянув на її худенькі плечі, різко загострені лопатки, й щемна хвиля жалю знялася у його серці. Наталка була м’яка характером, мила, добра й ще по-дитячому наївна. Однак з першого ж знайомства чомусь знелюблена Чедриком. Жоден його візит до Голуба не минав без того, аби Микола не знаходив причини за щось прискіпатися до Наталки, а далі повправлятися у своєму красномовстві. Як правило, повчання ці зводились до того, якою має бути порядна жінка, як їй поводитися у колі ближніх свого чоловіка, про її права й обов’язки, межі дозволеного й недозволеного. А повчав Чедрик менторським тоном, говорив начищеними до лиску словами, припудрював їх попелом власного сімейного вогнища. Кожну фразу, здавалося, відливав із кольорового металу, потім філігранно чеканив, ілюстрував вражаючими картинами із життя справжніх чоловіків. Аби змога, повчання Чедрика одразу ж сплітай у пишні гірлянди і вивішуй у багатолюдних місцях — при входах на базари, на автобусних зупинках, залізничних вокзалах. З них випливало, що жінка — це люте, кровожерливе створіння, яке волею прикрої помилки природи приставлене до миролюбивого чоловіка, аби йому, нещасному, вкорочувати і так вкрай коротке життя. Тому з жінками треба поводитись, як із заклятим ворогом і нищити їх, як мух. І чим більше їх чоловік б’є, тим чистішою стає його совість. Наталка довго й мужньо терпіла уроки Чедрикової моралі, та нарешті урвався терпець.