— Миколо Петровичу, — спитала якось Чедрика на диво приязно. — Це що? Мій Михайло, коли завітає до вас, так само повчає і вашу дружину? Я правильно зрозуміла?
Чедрик з таким виглядом подивився на Наталку, ніби та призналася, що володіє таємницею Бермудського трикутника.
— Що, що? — аж піднявся Микола. — Хай би тільки спробував, моя б Кароліна!.. — Й осікся, збагнувши, що видав надмір емоцій…
— Тоді, дорогий Миколо Петровичу, забирайтеся з хати і свою ерудицію із сімейної енциклопедії демонструйте перед дорогою Кароліною. — І показала на двері…
Після нищівної поразки під Ватерлоо Наполеон, певне, почував себе більш врівноважено, ніж Чедрик опісля контрудару Наталки. Це було для нього щось неймовірне. Мову Миколі мовби косою відтяло. Побілів увесь, обома руками схопив стілець, грюкнув об підлогу і без «будьте здорові» прожогом вилетів із квартири.
Відтоді у всіх негараздах, які збиралися довкола Голуба, Чедрик звинувачував його дружину. При цьому описував її в богемських колах так колоритно, що ті, хто був незнайомий із Наталкою, дивились на Михайла із таким співчуттям, ніби бачили перед собою великого мученика, який приговорений до кінця життя страдницьки конати в кровожерливих щупальцях кікімори.
— Перестань, Наталю, — Михайло із ніжністю погладив дружину, — перестань, це все скороминуще… Мала може прокинутись…
— Що ж йому потрібно від мене? — обернула заплакане обличчя дружина. — Я прекрасно розумію, що це він зробив навмисне, аби принизити не тебе, а мене в очах брата. Мовляв, диви, навіть у хату не пустили… Але ж куди в такий час п’яних, в одну кімнату, де хвора дитина?.. Отримаємо квартиру, то казися з ними хоч цілий день… Тільки, аби мені з дитиною спокій.
— Ну перестань, заспокойся…
Однак і сам Михайло вже до ранку не мав спокою… Боліло його за Стьопку, що все так глупо обернулося, нестерпно боліло. Мучили думки, де дінеться брат у незнайомому для нього місті серед ночі. Хотів, було, зібратися і йти на пошуки, але достеменно знав: надаремно…
Ранком Михайло йшов на роботу, як перемолочений ціпами. На душі у нього було, як на пізньоосінній польовій дорозі — сіро, тяжко, млосно, непролазно. З цим настроєм доплівся до редакції, а далі — було не було — різко повернув до Чедрика. Розум настійно твердив: не йди, бо неприємностей не оберешся. А серце тихенько, милостиво просило: «Іди, іди, неборе, не слухай, іди, бо все одно не матимеш спокою, доки не дізнаєшся, що з братом…»
І ось Михайло тут…
— Люди добрі, подумати тільки! — схопився за скроні Чедрик. — Рідного брата не пустити на поріг серед ночі, бо жінка, бачте, не дозволила.
І замотав головою, розпачливо звівши очі у стелю.
— Я ж йому пропонував, — спробував захищатись Голуб.
— Мовчать! — рявкнув Чедрик. — Мовчать! Ми тебе позбавляємо зараз всякого слова. Сидіти тихше води, нижче трави, слухати і мовчати, як риба у шлунку.
— Пре-е-епання би вам, куме, говорите, як фіцкош, — закохано впився очима у Чедрика Фаркаш.
Слово «пре-е-епання», що означало «погибель», було найяскравішою перлиною у лексиконі Фаркаша. Вимовляв він його із бурхливим піднесенням, любов’ю і ніжністю. Причому, початок слова «пре» Фаркаш видихав легко, відтак воно переламувалось і звук «е» ніби приклеювався до піднебіння. Тут він, немов на дримбі, якусь мить протяжно вібрував й так само різко перескакував на подальший склад. Тому здавалося, що слово «пре-е-епання» співає на вустах Фаркаша.
— Я би з собою не знаю, що вчинив, аби мій брат по чужих людях шукав пристанище серед ночі, а сам у теплому ліжку грівся коло жінки. Та я би ту жінку задушив, як паця, — Чедрик розчепірив пальці, наочно показуючи, з яким задоволення він душив би свою Кароліну.
За такий геройський вчинок дружки випили по новій чарці, на цей раз навмисно обійшовши увагою Голуба. Чедрик гепнув гранчаком об стіл, щось промимрив собі у вуса й печально продекламував:
— Ну, пре-е-е-пання би вам, куме, а куди я, я куди іду? — спитав зацікавлено Фаркаш.
— Ви! — тикнув сердито пальцем Чедрик. — Ви залишаєтесь на своєму бойовому посту, на очисних спорудах. Й надалі будете драїти душу нашого любимого міста від нечисті, — кивнув на Голуба, — нечисть іде в нікуди, а ми із Стьопкою у князі…