Я роблю спроби трохи писати; хоча це важче і гірше, аніж раніше. Чи не запитувала я вже Тебе якось, чи можу дещо надіслати{183} Тобі? Може, Ти б допоміг мені в цьому.
Та важливішим для мене буде Твій лист, в якому Ти розповіси про себе, якщо й без відповіді на мій. Я вже якось змирюся з тим, що мене оминають.
Пиши мені, прошу!
Інґеборґ
35 {184} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Відень, 15.8.1952 (?)
Дорогий Паулю,
чи міг би Ти все-таки надіслати свої вірші? Вони терміново потрібні для «Фурхе» і радіо{185}! Достатньо, якщо Ти впорядкуєш збірку для Клауса й Нані — так само, як попередню{186} — я перепишу тоді потрібні вірші й поверну її Нані та Клаусу.
Інґеборґ
Відень, 15-го серпня{187}.
36 {188} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Позітано, 16.9.1952
Позітано{189}, 16.ІХ.52.
Дорогий Паулю,
можливо, до Відня цими днями надійшов Твій лист — а мене там немає.
Я поїхала до Італії зі своєю сестрою, очікуючи, властиво, багато для себе від подорожі; я надіялась, що вона наверне мене на інші думки, полегшить мій стан, що тиск цих останніх місяців облишить мене. Та мені радше стало ще гірше. Ця країна видається мені нестерпною, і я хочу повернутись раніше, аніж було заплановано.
Власне кажучи, я хотіла спочатку написати Тобі й запитати, чи міг би Ти сюди також приїхати. Однак потім я була надто переконана в тому, що в жодному разі Ти не приїдеш. Тепер уже пізно, рік незабаром дійде кінця, сповнений буденної праці, без жодних змін. Я знову багато думаю про Париж, та оскільки знаю, як мало Ти хочеш, щоб я приїхала, то знову й знову переношу поїздку. Я боюся минулого там, і боюся, що буду там ще самітнішою, аніж удома.
Спробуй усе-таки, якщо Ти ще не зробив цього, знову написати мені.
Інґеборґ
37{190}Пауль Целан до Інґеборґ Бахман, дарчий надпис у збірці «Мак і пам'ять»{191}, Париж, березень 1953
Для Інґеборґ,
кухлик блакиті{192}
Пауль
Париж, березень{193} 1953 р.
38 {194} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Відень, 29.6.1953
Відень, 29-го червня 1953 р.
Вибач, що я тільки сьогодні дякую за вірші{195}. Мені бракувало мужності.
Тепер Нані і Клаус багато розповідають мені про Париж{196}, і мені вже не видається настільки тяжким писати цього листа.
У серпні я їду із Відня{197} геть, до Італії, і не повернуся більше ніколи.
Я дуже шкодую, що не приїхала в травні{198}.
Вірші — це найдорожче для мене з того, що беру зі собою. Бажаю Тобі великого щастя, і знаю, тепер воно прийде до Тебе.
Інґеборґ
39 {199} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Відень, 18.7.1953
Відень, 18-го липня 1953 р.
Дорогий Паулю,
Нані та Клаус розповідали мені, що Ти упорядковуєш антологію австрійської лірики{200}. Я охоче надішлю Тобі дещо, однак, будь ласка, не почувайся зобов’язаним помістити там і мого вірша. Зроби це тільки тоді, коли відчуватимеш, що можеш відповідати за нього. Я визнаю слушність Твого рішення, яким би воно не було.
Єдина умова: десь має стояти примітка, що вірш узятий зі збірки «Відрочений час» (видавництво Франкфуртер Ферлаґанштальт, 1953). Там ці вірші вийдуть у вересні{201} в серії «Студіо».
Наступними місяцями пошта може мені надходити на каринтійську адресу (Клаґенфурт, Гензельштрасе 26). До 1-го серпня я ще буду у Відні.
Бажаю Тобі гарного літа.
Інґеборґ
У додатку: вірші «Вість», «Березневі зорі», «Опади, серце, із дерева часу», «Полководцеві» та «Великий ландшафт біля Відня».