Я хочу знати Твої думки, коли Ти прочитаєш цього листа. Подумай щось добре для мене!
Коли Ти приїдеш? Чи я маю приїхати куди-небудь? Чи Ти приїдеш до мене? Скажи! Я можу робити це тільки відкрито, я завжди смітиму це робити, і я радію із цього.
Надішли мені також свої вірші, усе, що тільки є нового! І промов до мене хоч слово!
Інґеборґ
P.S.
Десь близько семи тижнів тому я ще раз написала Ойґенові Вальтеру, думаю, усе налагодилося, ще до того, як надійшов Твій лист. Коли я поверталася з Неаполя, то хотіла вийти в Римі{465} й відвідати принцесу, тільки я не змогла зустрічатися з людьми, я не змогла собі дати ради з усім цим. Уже цієї принуки в Мюнхені (я мушу працювати ще чотири тижні для телебачення) мені забагато, знову поміж людей, листи за три місяці, я цілком очманіла, усе переплутую.
Однак тут був Клаус, він піднявся сходами саме тоді, коли я поставила валізки додолу, він прийшов прямо з вокзалу, був щасливий, після Парижа і Тріра{466}, це було дуже гарно, у нас було ще два вечори, ще як він мав повернутись до Відня з картинами. Як часто я могла промовляти «Пауль»…
І.
105 {467} Пауль Целан до Інґеборґ Бахман, Париж, 8.10.1958
Париж, 9-го жовтня{468} 1958 р.
Моя люба Інґеборґ!
Ти кажеш, що я повинен щось добре подумати для Тебе — я охоче думаю, я думаю, що Твій лист, з якого добро промовляє з такою однозначністю, випереджує мої думки. Захищеність, доброта, любов і розуміння: Ти мовиш про це, і вже ця можливість-промовляння-про-це доводить, що вона мусить існувати для Тебе. Можливо, кажу я собі, Ти не повинна надто довго залишатися в Мюнхені: три місяці — це тривалий час.
Чи мала Ти також змогу працювати? Не забувай, що Ти хотіла мені щось надіслати, прозу або вірші.
Я кажу своєму серцю, що воно повинно побажати Тобі щастя — воно так і чинить, охоче, доброхіть: воно чує, як Ти сподіваєшся й віриш.
Пауль
106 {469} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Мюнхен, 26.10.1958
Неділя, 26/10/1958
Паулю,
я Тобі дякую! Ти зміг передбачити, Ти сказав мені, не знаю чому, що я повинна швидше поїхати звідси, і я справді вже незабаром їду з Мюнхена, 15-го листопада. Я прагну порядку і спокою, а тут лиш неспокій, надто багато байдужого, так багато завад, які день у день докучають мені щораз більше.
Спочатку я матиму в місті квартиру для себе (Цюрих, на адресу Онеґґер-Лаватера, Фельдеґґштрасе 21), пізніше, однак, навесні, я буду поблизу за містом.
У мене були тяжкі дні, сповнені сумнівів, розпачу, однак страх можна винести в дійсність і там позбутись його, не в думках.
Та Ти не кажеш мені, коли приїдеш, коли нам вдасться побачитись. Ти не надіслав віршів{470}! Не відбирай у мене своєї руки, Паулю, я прошу Тебе, не відбирай.
І пиши про себе, пиши, як минають у Тебе дні, я маю знати, як Ти.
Твій гарний, Твій любий лист, іще раз, і багато разів я радію йому — жодної «тиші».
Інґеборґ
107 {471} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Цюрих, 20.11.1958
Фельдеґґштрасе 21
в Онеґґера
Цюрих / Швейцарія
Тел.: 34 97 03
20-го листопада 1958 р.
Паулю,
незабаром Твій День народження{472}. Я не можу спонукати пошту точно дотримати{473} дня та години, однак знову можу спонукати Тебе й себе.
Тут так тихо. Півгодини минуло після першого речення, і в цю осінь намагається увійти минула.
Інґеборґ
108 {474} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, дарчий надпис у кн.: «Милосердний бог Мангеттену», Мюнхен (?), листопад 1958
Паулю, для Тебе.
Інґеборґ
Листопад 1958
109 {475} Пауль Целан до Інґеборґ Бахман, дарчий надпис у книзі: Артюр Рембо, «Bateau ivre / П’яний корабель», Париж, 24.11.1958