Дорогий Паулю,
нам так само приємно буде наступного тижня, я хочу відразу сказати Тобі про це! Приїжджай, коли Тобі найзручніше. Ми не плануємо нічого конкретного, працюємо далі й бажаємо тільки погожих днів, коли Ти будеш із нами. Однак приїжджай якнайшвидше.
Інґеборґ
130 {547} Пауль Целан до Інґеборґ Бахман, Париж, 22.4.1959
22 квітня 1959 р.{548}
Моя люба Інґеборґ,
я знову пишу, вже сьогодні, щоб, на жаль, повідомити Вам, що й наступного тижня я не зможу приїхати: поїздку до Англії{549} ми змушені були відкласти, тому що Ерік підхопив до свого ще не зовсім вилікуваного коклюшу сильний нежить; крім того, Фішер насідає на мене з перекладами Мандельштама{550}, вони повинні бути там не пізніше 15-го травня, отож я змушений, якщо мені щось важить пунктуальність і я хочу побачити книжку восени, дуже «старатися»: хоча переклад і завершений, проте ще не віддрукований, а в кількох місцях, на жаль, ще не все з’ясовано.
Чи будете Ви в Цюриху близько 20-го травня? Будь ласка, не сердься, Ти знаєш, як охоче я хотів би приїхати.
Твій Пауль
131 {551} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Уетікон ам Зеє, 16.5.1959
16 — травня — 59 р.
Дорогий Паулю,
пробач мені, прошу, що пишу Тобі тільки тепер, після Твоєї розмови телефоном із Максом! Я рада, що Ти не витлумачив хибно мого мовчання, бо я всього лиш була надто обтяжена через хворобу; тільки недавно я змогла знайти дівчину, і вже стає трохи легше поратися по господарству й доглядати за хворим.
Гарно, що ви приїжджаєте. Ми обоє цьому радіємо. Я зараз піду до готелю на тому боці, щоб вибрати вам кімнати. А в четвер{552} приїду до Цюриха, щоб вас зустріти. Надішли, будь ласка, телеграму напередодні.
Стосовно загрози зараження я хотіла ще щось сказати: ця хвороба менш небезпечна для Еріка та Жизель, аніж для Тебе, бо жовтяниця передусім «хвороба чоловіків», і бацили не подорожують в повітрі, а передаються безпосередньо, при їжі з тієї ж тарілки і т. п., а цього можна, відповідно, уникнути. Я кажу Тобі це, щоб, з одного боку, Тебе заспокоїти, однак з іншого, звернути, усе-таки, Твою увагу на те, що я не зовсім можу гарантувати, що нічого не станеться. Проте ця хвороба видається мені насправді не такою поширеною, і, в кожному разі, до неї має бути вже деяка попередня схильність. Дорогий Паулю, отож, і те, і те залишається в силі: що ми радіємо й віримо, що небезпеки немає, і що ми, якщо вам це видаватиметься сумнівним, ні на мить не розсердимося й зрозуміємо це цілковито.
Я хочу подбати про добру погоду й недовгі та зручні екскурсії; неподалік озеро Ґрайфензее з будинком ландфоґта{553}, на диво гарне, та ще дещо інше.
Приїжджайте, звичайно ж!
Твоя
Інґеборґ
132 {554} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Уетікон ам Зее, 31.5.1959
Уетікон, 31-го травня 1959 р.
Коханий мій Паулю,
як добре, що ви не приїхали! Того четверга, коли саме ви мали приїхати, Максові раптом погіршало, а в п’ятницю{555}, тобто 10 днів по тому, його забрали в лікарню. Тепер його годуватимуть почасти штучно, він зовсім ослаблений, йому не дозволили навіть зі мною побачитись, — та ми, попри це, живемо надією, що добрий догляд впродовж трьох тижнів допоможе йому настільки, що він зможе поїхати до К’янчіано{556}, до одного з найкращих, а то й найкращого курорту в Італії, де лікують печінку.
Мені також недобре, напевно тому, що я зовсім нічого не можу зробити й почуваюся такою зайвою; працювати я також не можу, хоча ще ніколи не мала для цього такого безміру часу. Ми домовилися з тих, та ще з інших причин, що я поїду до Риму дещо раніше, десь за днів чотирнадцять, і пошукаю для себе в Кампаньї{557}, де значно дешевше, невелику літню квартиру, звідти я також зможу за дві години бути в К’янчіано, щоб навідати Макса.
Паулю, що нам тепер робити? Як і коли ми побачимось? Мені так мало спадає на думку цієї миті, у цій пустці, яка мене поглинає дедалі більше. Як довго ви будете ще в Крімлі{558}? Навіть якщо б ви приїхали до 15-го, або близько 15-го червня, розмова навряд чи могла б відбутися, так, як цього хочеш Ти, і як хоче Макс, йому заборонили відвідування, у кімнаті на дверях — вікно, крізь яке можна поговорити, це так гнітюче, і він завжди дуже виснажений, цей стан триватиме довго, так що я думаю, ми повинні ще почекати до осені, доки він внутрішньо й зовнішньо зовсім одужає.