За кілька днів ми повертаємося до Парижа{575} — будь ласка, пиши мені туди! Пиши частіше!
Твій
Пауль
135.1 Додаток
Пансіон Шасте, Сільз-Базелья
11-го липня 1959 р.
Моя люба Інґеборґ,
я був трохи занепокоєний. Але тепер я вже менше тривожуся, адже Ти — в Римі, отож певним чином удома, і живеш Ти, як мені, принаймні, підказує моя італійська, на Зоряній вулиці{576}…
Вісім днів ми вже тут, після тривалих дощових тижнів в околиці Зальцбурґа, восьмиденного перебування у Відні, одноденної біганини в околицях Генуї (точніше: Монте-россо, яке Ліллі фон Заутер{577} рекомендувала нам як безлюдну й абсолютно тиху місцевість…), трьох днів у Цюриху{578}.
З Відня я намагався зателефонувати Тобі, ввечері, але Тебе не було, це пов’язано, мабуть, з тим, що я телефонував із Вестбангофу, а не з поштамту на Ландштрасе. Я трохи працював, якийсь диявол бажає, аби тепер, замість того, щоб зайнятися собою, я перекладав «Юну парку», з 510 віршованих рядків перекладено вже 460, о невтомний дияволе чи хтось із його найближчих родичів, допомагай мені й надалі!
Перш ніж прийшов Твій лист, я довідався з газети, що Ти отримала «запрошення» до Франкфурта, в університет — моє сердечне вітання! (Але, цілком довірливо: чи справді можна таке викладати? Чи слід це робити?) «Camarado[19], це не книга, той, хто торкнеться її, торкнеться людини!» Я боюся, що душевні відростки{579}, які сягають аж до кінчиків пальців, у більшості вже давно ампутовані операційним способом, між іншим, в ім’я human relations[20])
Інґеборґ, не літай так багато! Ти ж знаєш, ми «хтонічно фіксовані»… (Між іншим, позаяк це словечко було народжене у Вупперталі: чи запросив Тебе туди «Бунд»{580} на жовтень? Ти поїдеш?)
Ще одне прохання: запитай-но принцесу Каетані, чому не були переказані гонорари{581} за ті матеріали, які я зібрав; у всякому разі Ґрас, якого я зустрів у Цюриху, нічого не отримав, ймовірно, що й інші також. (Спитай, будь ласка, в Енценсберґера.) Для мене це страшенно неприємно, крім того, я запитую себе, що, власне, за цим стоїть — адже щось або хтось повинен за цим стояти!
Я сиджу тут нагорі — нехай Ніцше пробачить мені! (Ти пригадуєш, як він хотів розстрілювати всіх антисемітів{582}? Тепер вони піднімаються сюди на своїх «мерседесах»…)
Хай Тобі добре ведеться, Інґеборґ —
Я зберіг для Тебе цвіт тирлича й тому залишився із золотою скередою та багатьма
дзвіночками{583}.
Твій Пауль
136 {584} Пауль Целан до Інґеборґ Бахман, 26.7.1959
26-го липня 1959 р.
Париж{585}, знову, — сподіваюся, що в Римі не така спека, як тут…
Минулої середи{586} Макс Фріш був ще раз у Сільзі, ми прогулювалися з ним годину (або й довше) по Шасте{587}, це була, гадаю, добра розмова. Чи не могла б Ти допомогти йому, якщо б приїхала — він говорив про це — до Енґадіну? І потім: повітря, океан світла, модрини, поблизу — оголені скелі… (Якось Ти мала б потрапити до Альп Ґрюму{588}, де якнайясніше можна побачити, що ця земля не обов’язково створена для людей.)
Одне прохання, Інґеборґ: можливо, у Римі знайдеться ця книга:
Renato Poggioni, Pietre di paragone, Firenze 1939 (вона містить «Commento a Mandelstam»)[21]{589}. Я багато місяців тому замовив її у книгарні Флінкера{590} — марно. Скажи мені, будь ласка, куди мені надіслати Тобі книжку до дня народження{591}!
І напиши мені також, що Ти робиш і що думаєш!
Твій
Пауль
137 {592} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Уетікон ам Зеє, 5.8.1959
Уетікон ам Зее, Гаус Ланґенбаум
5-го серпня 1959 р.
Мій любий Паулю,
я хочу відповісти Тобі на так багато запитань; розпочну від кінця. Позаяк у Римі{593} мені було дуже погано, я несподівано поїхала геть до Скуолу{594}, і побачила, що це було правильне рішення, а тепер я з Максом уже знову в Уетіконі.
Я рада, що ви ще раз побачились, однак я теж дуже хотіла б при цьому бути! Відразу після вашої зустрічі в Енґадіні дуже похолодало, я застала це місце вже майже осіннім, майже зимовим, на горах лежав свіжий сніг. Та ми, напевно, поїдемо, коли погода знову поліпшиться, ще раз на кілька днів до Сільз Марії{595}, а потім я піду тим шляхом, який Ти вказав мені в останньому Твоєму листі.
21
Renato Poggioni, Pietre di paragone, Firenze 1939. Commento a Mandelstam. (італ.). — Ренато Поджіоні, Пробний камінь. Коментар до Мандельштама.