Щодо «Боттеґе Оскуре»: ще цілком на початку я якось провела Марію Луїзу фон Кашніц до редакції; вона також хотіла отримати свій гонорар{596}. Однак редактор там був новий, на місці Ойґена Вальтера вже кілька місяців молодий ірландець, який зміг їй тільки сказати, що йому видається, ніби грошей немає. Принцеса тепер не в Римі, а в Парижі. Одного разу я також бачила Вальтера, у результаті якоїсь розбіжності в поглядах він пішов геть, або його попросили піти від принцеси, однак він сказав мені, що хоче подати їй ще раз список тих авторів, які ще й досі не отримали гонорару. (Я напишу йому імена, наскільки я їх пам’ятаю). — Паулю, це дуже прикро, також і для мене, бо я просила Вальзера{597} подати рукопис, однак наразі облишмо це все з досадою. За цим, безсумнівно, не приховується нічого, окрім того, що принцеса вже не дає собі ради, вона ж бо дуже стара, і, напевно, їй дають погані поради. (Енценсберґові я вже все пояснила; Ґрасові, якщо він ще тут, або якщо він знову сюди приїде, я також можу про це сказати).
Подорож літаком{598} і семестр у Франкфурті{599} мене дуже пригнічують. Обидві ці пропозиції я прийняла тоді, коли була не цілком у здоровому глузді, не знала, що маю робити далі. Хоча політ аж настільки мене не хвилює, і Твої сумніви з цього приводу я не цілком поділяю. Ти говориш про компроміс, на який ми всі вже йдемо, саме це мене зачепило найбільше, бо досі, стосовно самої себе, я майже не мала цього почуття — для мене розпочинається компроміс із Франкфуртом, я боюся, що маю робити з цим те, чого ніколи не хотіла робити, і тепер я шукаю виходу. Та оскільки вже майже неможливо відмовитися, я хочу спробувати наразитися на небезпеку, яку бачу, коли не просторікуватиму про літературні питання, не говоритиму «про», додаючи до балаканини, яка вже існує, іще одну.
Паулю, будь ласка, напиши мені, чи віриш Ти, що можна про щось говорити, коли надто вже сумніваєшся, коли керуєшся багатьма сумнівами!
Я сприймаю подорож літаком дещо інакше, я бачу в цьому передусім роботу, яка забирає багато зусиль, і за яку отримаєш стільки-то грошей, і я маю писати тільки про те, про що хочу, це може бути не вартим уваги або несуттєвим, та через це я собі не зраджую й себе не переінакшую. Небезпеку я бачу насправді тільки в «почесному» Франкфурті, бо там, де підозрюване не є очевидним, наражаються на двозначність. Подорож, імовірно, — безглуздя, та я не боюся вчинити дурниці; після того я зможу принаймні сказати Ерікові, де справді живуть слони і як виглядає південна частина Тихого океану, а його батько, похитуючи головою, стане поблажливим, якщо обіцятиму, що більше ніколи туди не подамся.
Паулю, оскільки подорож закінчується наприкінці жовтня в Лондоні, я могла б повертатися через Париж. Маю на це надію. Тоді ми змогли б усе-таки незабаром побачитися.
Сьогодні мені телефонував пан Неске, стосовно статті до ювілейного збірника Гайдеґґера{600}, і я мушу запитати Тебе стосовно цього про дещо, бо для мене це належить до компромісу. Прошу, якщо тільки зможеш, надішли мені кілька слів у відповідь, бо не знаю, що маю робити. Я ж бо написала багато років тому критичну працю про Гайдеґґера{601}, і хоча не надаю цій обов’язковій для виконання вправі в ретельності жодного значення, я все-таки ніколи не змінювала свого погляду стосовно Гайдеґґера, його політичний промах{602} залишається для мене поза дискусією, я також бачу, як і раніше, прогалину, яка зумовила це в його мисленні, у його творах, і водночас я знаю, бо знайома з його філософськими працями, значення й рівень цих праць, до яких я інакше, аніж критично, ставитися не буду. — До цього додається іще, що я охоче, якщо тільки врешті видадуть Вітґенштайна{603} німецькою мовою, напишу вступне слово — та якщо я не мала б його писати, то нехай, бо боюся, що маю недостатньо хисту для цього, хоча це було б моєю прямою потребою.
Мені давно вже відомо, що маю писати статтю до ювілейного збірника, я також хотіла цього, раділа, коли почула, що Гайдеґґер знає мої вірші, однак підсвідоме вагання впродовж кількох місяців стало тепер усвідомленим. (Якщо я відмовлю Неске, то зроблю це без жодних пояснень, бо не хочу зайвих розмов, а чи з’ясовувань, я тільки хочу сама гідно повестися перед собою й запитати Тебе. І я не хочу, передовсім, збивати Тебе з пуття, з огляду на Твою згоду, бо не існує схематично правильної поведінки; інакше ми позбавили б себе усілякої повноти життя.)