Вітання Максові Фрішу!
Твій Пауль
Чи приїдеш Ти наприкінці жовтня до Вупперталю{615}?
139 {616} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Уетікон ам Зеє, 3.9.1959
Уетікон ам Зее
3 — 9 — 59
Любий Паулю,
я відмовилася від польоту{617}. Це завдало багато клопотів — відмовитися від зобов’язань, на які я раніше погодилася, й останні дні я займалася саме цим. Я не хотіла писати Тобі раніше, до того, коли б могла з певністю повідомити Тобі результат. Тепер мені легше. Ще залишається Франкфурт{618}…
Звісно, я розумію, що Ти висловлюєш стосовно Гайдеґґера, я також, як і раніше, переконана в тому, що відмова не повинна хибно тлумачитися як образа, тим паче, як присуд.
Надійшов «Валері»{619}, книжка до мого дня народження, це для мене велика радість! Однак тоді, у Парижі{620}, Ти міг би дати мені особисто ці зріднені вже книжки. Коли я знову Тебе побачу? Взимку, у Франкфурті? Чи надішлеш мені свій переклад?
Тут дуже тихо, усе в порядку, я намагаюся працювати, хоч трохи, та почуваюся дуже втомленою, виснаженою постійними сумнівами, ще до того, як розпочну.
Я все думаю й думаю, однак мовою, до якої більше не маю довіри, якою я більше не хочу висловлюватися. — Прощавай, любий Паулю.
Інґеборґ
140 {621} Пауль Целан до Інґеборґ Бахман, Париж, 7.9.1959
7-го вересня 1959 р.
Інґеборґ, я радий, що Ти не летиш.
Тепер, коли Ти остаточно відмовилася від цього, я можу Тобі сказати, що тим, що мене примушувало шукати всі ці (вторинні) аргументи, було насамперед відчуття моторошності, яке мала для мене ця звістка.
Я справді дуже радий, що Ти не летиш.
Франкфурт{622}: не відмовляйся, будь ласка, усе, цілком певно, буде добре.
Ювілейний збірник Гайдеґґера: Неске, у цьому я вже ні секунди не сумніваюся, є нечистою людиною. Після мого досвіду з платівкою{623} й після того, як без моєї згоди я внесений до його списку, я мушу собі й іншим також сказати, що в ювілейному збірнику, якщо його надрукують, може опинитися те чи те раніше не згадуване ім’я (Фрідріх Ґеорґ Юнґер{624} також не є одним із найкращих…), у сусідстві з яким я в жодному разі не хотів би бути… Отож я тільки сказав йому, що сподіваюся на те, що він, Неске, своєчасно повідомить мене, коли до 75-річчя від дня народження{625} Гайдеґґера знову публікуватиме ювілейний збірник…
(Я також не є, Бог свідок, «пастухом буття»{626}…)
Я надсилаю Тобі першу третину «Юної парки», Інґеборґ. Це коректура для «Ноє Рундшау»{627} — найчиткіший текст, який я в цей момент маю. Будь ласка, поверни мені його, після того, як прочитаєш, назад; на початку жовтня я, ймовірно, доведу все до чистового варіанта — тепер мої думки спрямовані не туди — , потім Ти отримаєш його.
Мандельштам незабаром з’явиться, проте я маю з ним уже такий гіркий досвід{628}, що не обіцяю собі багато від його буття у вигляді книжки. (Між іншим, я знову перебуваю у сфері пітьми.)
Чи приїдеш Ти до Вупперталя{629}? Я маю кілька запрошень на публічні читання, одне з них навіть до Відня (!), на ранкову виставу в Бурґтеатрі{630}; але я втомлений від читань, всі ці листи залишаються поки що без відповіді; крім того, я отримав посаду німецького лектора{631} в Еколь Нормаль, не останньою чергою через пов’язану з нею місячну платню. Гадаю, мені слід уже пробитися крізь надто тривале мовчання{632}.
На все добре, Інґеборґ!
Пауль