Додаток: виправлена від руки верстка фрагментарної публікації перекладу Поля Валері «Юна парка» для журналу «Ноє Рундшау».
141 {633} Пауль Целан до Інґеборґ Бахман, Париж, 22.9.1959
22.9.59{634}
Одне прохання, Інґеборґ: чи не могла б Ти повернути мені «Юну парку»? Я саме бачу, що не вніс коректури в машинопис…
Як ведеться Тобі? Добре, сподіваюсь, що добре.
Пауль
142 {635} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Цюрих, 28.9.1959
Кірхґасе 33{636}
Цюрих, 28 — 9 — 59
Паулю,
пробач, що я ще не відповіла. Цими днями я перебираюсь до Цюриха, у невелику квартиру, де працюватиму; вона нам дісталася випадково. Макс залишається в Уетіконі, я, звісно, теж, однак на такій близькості одне від одного нам ніяк не вдавалося взятися до роботи. Це рішення прийняте в спокої, воно не міняє нічого.
До «Юної Парки» я зробила для себе декілька приміток{637}; чи можу їх Тобі надіслати?
С. 3-я, 16-й рядок:
Дух — він не настільки чистий, щоб (чи не був би цей порядок слів кращим?)
С. 5-а, 3-й рядок знизу:
Щока горить, немов палахкотів на ній і т. д. (-ів, чи ні? бо в Твоєму варіанті можливе змішування з теперішнім часом)
Остання сторінка, 4-й рядок:
Моє чуття…, немовби спало — (тут «немовби», бо інакше можна було б думати про імперфект.)
Оце й усе. Переклад має бути дуже важким, при такій обмеженій свободі пересування. Він гарний.
Я не приїду до Вупперталю{638} (здається, я й не отримала запрошення).
Не знаю, що сказати до твоєї посади викладача{639}; мені дуже шкода, що Ти повинен займатися цим, однак, можливо, це буде добре, принаймні на час очікуваної безмовності, як діяльність. Напиши мені, чи робота ця стерпна й не надто обтяжлива.
Прощавай, Паулю.
Інґеборґ
Писатимеш мені на Кірхґасе? Я перебираюся туди 1-го жовтня, це старий будинок, він має назву «Штайнгаус» і найвищий у місті, поміж будинками Цвінґлі{640}, Бюхнера{641} й Ґотфріда Келлера.
Додаток. Верстка для часткової публікації в «Ді Ноє Рундшау» «Юної парки» Поля Валері в перекладі Пауля Целана з власноручно доданими коректурами перекладача.
143 {642} Пауль Целан до Інґеборґ Бахман, Париж, 17.10.1959
17.Х.59
Люба Інґеборґ,
додана рецензія{643} надійшла сьогодні вранці — будь ласка, прочитай і скажи мені, що Ти про це думаєш.
Пауль
143.1 Додаток (Ґюнтер Бльокер, рецензія на збірку «Мовні ґрати»)
ВІРШІ ЯК ГРАФІЧНІ СТРУКТУРИ
Заголовок нової збірки віршів {644} Пауля Целана надзвичайно точний і водночас викривальний. Тонкі лінеатури цих віршів насправді є мовними ґратами. Виникає, щоправда, запитання, що ж можна побачити крізь ці ґрати. На це запитання — як завжди в Целана — дуже важко відповісти, оскільки його лірика вельми рідко стосується реального об'єкта. Зазвичай її вербальна філігрань розвивається як прядиво якоюсь мірою із самих мовних залоз. Багатство метафор Целана загалом ані добуто з реальної дійсності, ані служить їй. Поетичний образ як глибше осягнута, прискіпливіше побачена й чистіше відчута реальність є для нього винятком. Його образна мова живе із власної милості. Читач присутній при своєрідному першотворенні образів, які відтак складаються в розділені, розчленовані площини. Вирішальним тут є не спосіб бачення, а комбінаторика.
Навіть там, де Целан вводить у свої вірші природу, це не ліричне називання в сенсі віршів про природу. Його чебрецевий килим у «Літньому донесенні» («Sommerbericht») не випромінює ніякого сп’яніння, він геть без запаху, — ознака, що характерна для цієї лірики загалом. Вірші Целана переважно графічні структури. Нестача в них емпіричної чуттєвості не може бути подолана також за рахунок музикальності. Хоча автор й охоче вдається до музикальних понять, напр., в уславленій «Фузі смерті» зі збірки «Мак і пам’ять» або в «Стретті» з рецензованої збірки — проте це радше контрапунктні вправи на нотному папері чи на беззвучних клавішах — музика для очей, оптичні партитури, які не зовсім призначені для звучання. Лише зрідка в цих віршах звук доведено до того пункту, де він може прийняти на себе смислові функції.