198 {876} Макс Фріш — Паулю Целану, Уетікон ам Зее, 16.4.1959
Уетікон, 16.4.59
Шановний і дорогий Паулю Целане,
щойно надійшов Ваш лист. Перед цим я відніс на пошту листа Інґе{877}. Приїжджайте якомога швидше! Я прошу Вашої поблажливості, якщо цей лист виявиться не надто спонтанним, учора я написав Вам спонтанного{878}, проте пані володарка знайшла там неприйнятним якесь підрядне речення, якесь дріб’язкове речення, просторічне речення, що стосувалося фольксваґена, який мав забрати й доставити Вас сюди, а я не люблю дезинфікувати такі листи. Отож ми посварилися! — між іншим, той лист, який я зім’яв, намагався сказати Вам, що я щиро радію зустрічі з Вами, що я вже тривалий час бажаю її, що я трохи лякаюся її, тому що багато знаю про Вас, від Інґе, лякаюся не через Інґе, а через Вашу творчість, якою захоплююся, наскільки це доступно мені, лякаюся, позаяк вона й донині не цілком доступна мені. Я гадаю, що Уетікон краще за Базель, де зустрічаються лише в ресторанах; тут поблизу, за двісті кроків від цього помешкання, є милий готель, де Ви могли би переночувати, і тут нам буде спокійно, ми зможемо також виїхати в ту, а чи ту місцину. Однак не поспішайте від’їжджати! Треба забезпечити собі шанс кращого порозуміння при повторній розмові, після того, як виспишся. Чи зможете Ви залишитися на кілька днів? Вірте мені, що я цьому щиро радію.
В очікуванні й сердечно Ваш
Макс Фріш
199 {879} Пауль Целан до Макса Фріша, Париж, 18.4.1959
15-го квітня 1959 р.{880}
Дорогий Максе Фріш,
Ваш лист уже тут, лист Інґеборґ також: сердечно вдячний!
Проте я не зможу приїхати вже наступного тижня, а лише після наступного, позаяк мені щойно нагадали про один обов’язок, якого я не можу уникнути, про обов’язок небожа — дану мною ще кілька місяців тому обіцянку приїхати на єврейську Пасху до Лондона, до старенької тітки{881}, отож мені доведеться, хоча я й не пригадую, щоб коли-небудь переселявся з Єгипту, відсвяткувати це свято в Англії, зі своїми родичами, які, навіть якщо вони й не споживають лише прісний хліб, відзначають це свято (крім того, вони не мусять іти на роботу).
Отож ми від’їжджаємо наступного тижня до Лондона, відтак я зміг би прибути до Цюриха 28-го або 29-го квітня — сподіваюся, у прийнятний час.
Найсердечніші вітання
Ваш Пауль Целан
200 {882} Макс Фріш — Паулю Целану, Шульс, 20.7.1959
20.VII.
Дорогий Паулю Целане!
Мої лікарі{883}, тут і в Цюриху, забороняють мені втечу до Сільз-Марія, на жаль, і малюють мені чорта на стіні, якщо я поїду туди. Отож мені не залишається нічого іншого, як послухатися, а Рим далі, ніж я думав. — Я дуже радів, радію, що зустрівся з Вами, Паулю Целане. Можливо, в середу я все-таки ще раз поїду (таємно) на Сільзер-Зее{884}. Я не встиг попрощатися з Вашою дружиною{885}; вітайте її від мене.
Ваш Макс Фріш
201 {886} Пауль Целан — Максові Фрішу, 23.10.1959
23.Х.59
Дорогий Максе Фріш,
гітлерівщина, гітлерівщина, гітлерівщина. Кашкети.
Погляньте, будь ласка, що пише пан Бльокер, критик першої німецької генерації з благословення пана Рихнера{887}, автор, ах, статей про Кафку й Бахман{888}.
На все добре!
Ваш Пауль Целан
201.1 Додаток
Пауль Целан
78, Рю де Лоншан (16е)
Париж, 23-го жовтня 1959 р.
(Рекомендований лист)
Редакції літературного відділу газети «ТАҐЕСШПІҐЕЛЬ», Берлін
Оскільки, з огляду на те, якими знову є справи в Німеччині, я не можу припустити, що хтось із Ваших, сподіваюся, численних читачів, сказав про вміщену у Вашому виданні від 11-го жовтня ц. р. рецензію на мої вірші (рецензент: Ґюнтер Бльокер) те, що про неї мало б бути сказано, то я роблю це сам: це пов'язано, мабуть, як і моя більша свобода в лоні німецької мови — моєї рідної мови — , з моїм походженням.
Я пишу Вам цього листа: комунікативний характер мови стримує й обтяжує мене менше, ніж інших: я творю в порожнечі.