Зазвичай всі демократичні суспільства страждають від надлишку бюрократії та нормативного регулювання. Держава все більше втручається в життя кожного з нас. Є правила і норми на всі випадки життя. При вирішенні кожної нової проблеми перевага надається збільшенню кількості цих правил і норм.
Демократичні уряди погано виконують свої основні завдання – підтримання закону і порядку. Злочинність і вандалізм набувають загрозливих масштабів. Поліція та система правосуддя ненадійні, некомпетентні та часто корумповані. Нерідко поведінка, яка нікому не може завдати шкоди, криміналізується. В США найбільша в світі кількість ув’язнених по відношенню до кількості населення. Багато хто з цих людей перебуває у в’язниці за поведінку, яка не становить загрози іншим, вони ув'язнені тільки тому, що їх звички спричиняють незручності для більшості.
Впевненість людей в ефективності обраного демократичним шляхом уряду досягла найнижчого рівня згідно з результатами численних досліджень. Має місце глибока недовіра до керівництва, політичних діячів, політичної еліти та міжнародних агенцій, які іноді діють так, ніби знаходяться поза сферою дії законів. Багато людей стали песимістами по відношенню до їх майбутнього. Вони переживають, що їх діти будуть жити за гірших умов, ніж зараз. Вони бояться масової імміграції та зникнення власної культури.
Хоча більше немає сумніву в тому, що демократія переживає кризу, мало хто наважується критикувати демократію. Фактично, немає нікого, хто б звинуватив демократичний режим у сьогоденних проблемах. Політичні лідери – лівого, правого чи центрального спрямування – обіцяють вирішити наші проблеми ще більшою демократією, але не меншою. Вони обіцяють прислуховуватись до людей, ставити суспільні інтереси вище приватних. Вони обіцяють зменшити бюрократію, стати більш прозорими, надавати кращі послуги – зробити все, щоб система знову працювала. Але вони ніколи не піддають сумніву доречність демократичної системи. Вони, скоріше за все, вважають саме свободу, а не демократичний устрій, підставою наявних проблем. Єдина різниця між прогресивними політиками і консервативними в тому, що перші жаліються на надлишок економічної свободи, а останні – на надлишок соціальної свободи. І це в час, коли ми маємо найбільше законів і найвищі податки, ніж будь-коли.
Насправді, критика демократичної ідеї є своєрідним табу у західноєвропейському суспільстві. Ви можете критикувати способи втілення демократичних цінностей на практиці, або обговорювати сучасних лідерів політичних партій – але критика демократії як ідеалу не заохочується.
Не є перебільшенням твердження, що демократія стала своєрідною релігією – сучасною світською релігією. Вона навіть претендує на звання найбільш поширеної релігії в світі. Всі, крім одинадцяти держав – М’янма, Ватикан і деякі арабські держави – називають себе демократичними, навіть якщо це - лише декларації. Віра в божество Демократії тісно пов’язана зі схилянням перед національною державою, ідея якої виникла в ХІХ столітті. Бог і Церква були замінені Державою. Вибори – це ритуал в якому ми молимось Державі про працевлаштування, житло, здоров’я, безпеку та освіту. Ми маємо абсолютну віру в демократичну Державу. Ми віримо, що Держава може подбати про все. Держава роздає винагороди, піклується про безпеку, все знає, все може. Ми, навіть, очікуємо від Держави вирішення всіх наших особистих і суспільних проблем.
Божество Демократії притягує до себе тим, що всі добрі справи Воно робить абсолютно безкорисливо. Держава не має власного інтересу, вона існує заради суспільного добробуту. Вона також нічого не коштує. Вона просто роздає хліб, рибу та надає інші послуги.
В усякому випадку, так це уявляють собі люди. Більшість людей бачить лише переваги уряду, але не те, якою ціною вони були досягнені. Одна з причин такого підходу полягає в тому, що уряд збирає податки непрямим шляхом, наприклад, змушуючи підприємства платити податок з продажу, або змушуючи працівників робити внески у соціальне страхування, або позичаючи кошти на фінансових ринках (віддавати їх будуть платники податків), або збільшуючи кількість грошей в обігу. Таким чином, люди не розуміють, яка частина їх прибутку була конфіскована державою. Варто додати, що є видимі результати діяльності уряду, в той час як все те, що можна було б зробити, якби уряд не забирав гроші в людей, залишається невидимим. Військові літаки, які вже сконструювали і збудували, може побачити кожен, але ми не бачимо речей, які могли б бути зроблені, якби кошти не були витрачені на військові літаки.