Можливо, це не було так сильно помітно за часів “холодної війни”, коли західні демократії порівнювали з Радянським Союзом і Китаєм. Таке порівняння зробило демократії більш привабливими. В ті дні важко було помітити, що і наші суспільства стають все більше і більше колективістськими. З 1990 року, після колапсу комунізму стало ясно, що наші соціальні держави рухались в тому ж напрямку. Зараз нас випереджають держави, що розвиваються, які мають більше свобод, нижчі податки і менше законів, ніж в нашій системі.
Звичайно, багато демократичних політиків стверджують, що вони за "вільний ринок". Але їхні дії не відповідають їхнім власним словам. Наприклад, республіканська партія, яку сприймають як партію вільного підприємництва і яка фактично втілила в життя більшість інтервенційних заходів власних суперників з лівого крила – соціальну державу, високі податки, великі державні витрати, муніципальне житло, трудові закони, участь у військових діях за кордоном – і додали декілька власних, такі як субсидії для банків і великих компаній, закони проти злочинів без жертв (наркотики і проституція). Незважаючи на випадкові перегляди законів і "дерегулювання", за часів обох партій: демократів і республіканців, влада уряду зростає. Факт полягає в тому, що за правління республіканського "консервативного" президента Рональда Рейгана витрати уряду збільшились, а не зменшились. За часів республіканської демократії Дж. Буша витрати уряду почали збільшуватись зі швидкістю світла. Це є доказом того, що демократія не є нейтральною, вона постійно скеровує суспільство у ще більший колективізм і збільшення влади уряду, і немає значення, яка політична сила знаходиться при владі.
Ця загальна тенденція відображається у збільшенні бюджетних витрат. На початку ХХ століття частка бюджетних витрат по відношенню до валового національного продукту у більшості західних держав становила 10%. Зараз вона становить близько 50%. Це означає, що шість з дванадцяти місяців на рік люди працюють на Державу.
За часів більшої свободи і меншої демократії, податковий тягар був набагато нижчим, ніж сьогодні. Впродовж століть в Англії була система, за якої король мав право розпоряджатись грошима, але не підвищувати податки, а парламент мав право збільшувати податки, але не міг розпоряджатись грошима. В результаті, податки були відносно низькі. У ХХ столітті, коли Великобританія стала більш демократичною, податкові ставки почали підвищуватись.
Джерело: The Economist, 17 березня 2011
Американська Революція почалась як масовий протест американських колоністів проти Великобританії. Засновники США любили демократію так само "сильно" як вони любили високі податки. Слова "демократія" немає в Декларації про Незалежність і в Конституції.
В ХІХ столітті податкове навантаження в США становило лише декілька відсотків, за виключенням воєнних часів. Не було податку на прибуток, він навіть був заборонений Конституцією. Але коли США з децентралізованої федеративної держави перетворились на національну парламентську демократію, влада уряду почала постійно збільшуватись. Тому, наприклад, в 1913 році був запроваджений податок на прибуток і Федеральна резервна система.
Ще одним прикладом є Кодекс федеральних постанов (CFR), який документує всі закони, прийняті федеральним урядом. В 1925 році це була лише одна книга. В 2010 році їх було вже 200 і лише зміст займає 700 сторінок. Там є правила для всього під сонцем – від того, як мають виглядати годинники і до того, як потрібно готувати кільця цибулі в ресторанах. Лише за президента Дж. Буша, кодекс збільшувався на 1000 сторінок щороку. З 2001 року до 2010 Податковий кодекс США збільшився з 1,4 млн. слів до 3,8 млн. слів.
Багато запропонованих на розгляд Конгресом законів настільки великі, що конгресмени навіть не читають їх перед голосуванням. Коротше кажучи, пришестя демократії призвело до збільшення впливу уряду в США, хоча люди досі називають Америку "вільною" державою.
В інших західних демократіях мав місце такий самий розвиток подій. Наприклад, в Нідерландах, де наразі мешкають автори цієї книги, у 1850 році загальна податкова ставка становила 14%. Зараз це 50% згідно з результатами досліджень Голландського центру планування. Згідно з результатами іншого дослідження, частка урядових витрат по відношенню до національного валового продукту становила 10% у 1900 році і 52% у 2002 році.