Кількість законів і постанов у Нідерландах також виросла на 72% у період з 1980 до 2004 року, відповідно до даних Центру наукових досліджень і документації Голландського департаменту юстиції. І 2004 році в Нідерландах було 12 000 законів і постанов, кількість статей в яких становила 140 000.
Єдина проблема зі всіма цими законами полягає в тому, що вони посилюють один одного. Іншими словами, один закон відсилає до іншого. Наприклад, якщо в державі ввели систему медичного страхування, уряд також може спробувати змусити людей дотримуватись здорового способу життя. Адже "ми" всі платимо високу ціну за медичне обслуговування людей, які не слідкують за своїм здоров’ям. Це правильно, але лише тому, що уряд ставить на перше місце колективістську систему. Цей вид медичного фашизму типовий для демократичних держав і більшість людей сприймають це як належне. Вони вважають нормальним те, що уряд вирішує, що вони не повинні їсти жирну їжу, курити, що вони повинні носити шлеми або користуватись ременями безпеки і так далі. Це все є прямим порушенням прав індивіда на свободу.
Деякі з вас можуть зауважити, що за останні десятиліття рівень свободи збільшився в деяких галузях. В багатьох західних державах приватні ("комерційні") телекомпанії зруйнували державні монополії на теле- і радіомовлення, крамниці почали працювати довше, повітряний рух став менш регульованим, ринок телекомунікації був лібералізований, а в багатьох державах відмінили обов’язкову військову службу. Тим не менш, більшість з цих досягнень не можна віднести на рахунок демократичних політиків. В багатьох випадках, ці зміни просто не могли бути зупинені політиками, через те, що вони були результатом технологічного розвитку (наприклад, медіа і телекомунікації) або конкуренції з іншими державами (наприклад, дерегуляція повітряних сполучень). Ці зміни можна порівняти з колапсом комунізму в Радянському Союзі. Це сталось не тому, що люди при владі хотіли цих змін, а тому, що вони не мали іншого вибору – система була зруйнована і її неможливо було полагодити. І саме так наші демократичні політики втрачають шматки своєї влади.
Але нашим політикам доволі швидко вдається знову відчути втрачену під ногами землю. Тому свобода в Інтернеті все більше і більше обмежується урядом. Свобода слова обмежується антидискримінаційним законодавством. Права на інтелектуальну власність (патенти і авторське право) використовують для контролю над виробниками і споживачами. Лібералізація ринку супроводжується встановленням нових бюрократичних механізмів для регулювання ринку. Нові бюрократичні органи потім збільшуються і приймають все більше правил. В Нідерландах, такі сектори економіки як енергетика і телекомунікація дійсно були лібералізовані, але в той же час були відкриті нові державні установи – шість за останні десять років.
В США, відповідно до результатів дослідження, яке провів університет Вірджинії, вартість утримання федерального уряду зросла на 3% з 2003 до 2008 року до 1,75 трильйонів в рік або 12% ВНП. Після 2008 року, уряд прийняв нові закони для фінансового ринку, нафтової, харчової промисловості і багатьох інших галузей. В Європі бізнес і приватні домогосподарства не лише мають свої національні уряди, вони також повинні страждати від виконання численних постанов Європейського Союзу в Брюсселі. І якщо в 1990 році лібералізація була гаслом Брюсселю, тенденція на сьогодні абсолютно протилежна: в сторону більшої зарегульованості.
Якщо коротко, то демократія не є політично нейтральною. Ця система колективістська за своєю природою і призводить до зростання ролі уряду і зменшення свободи індивіда. Так відбувається тому, що люди продовжують пред’являти свої вимоги до уряду і хочуть, щоб інші платили за них.
Взагалі-то, по своїй суті, демократія – це тоталітарна ідеологія, хоча і не така екстремальна як нацизм, фашизм чи комунізм. Свобода, в принципі, не є недоторканою в демократичній системі. Кожний аспект життя індивіда потенційно підлягає урядовому контролю. Меншість завжди повністю підпорядковується більшості. Навіть за наявності Конституції, яка б обмежувала владу уряду, ця Конституція також може бути змінена більшістю. Єдине фундаментальне право, яке ви маєте в демократичній системі, крім роботи, це право голосувати за політичну партію. Цим єдиним голосом ви передаєте свою незалежність та свободу у руки більшості.
Справжня свобода – це право вибирати: брати чи не брати участь в системі, платити чи не платити. Як споживач, ви не вільні, якщо ви повинні вибрати один з телевізорів, і немає значення, наскільки великий ваш вибір. Ви вільні лише тоді, коли можете вирішити не купувати телевізор взагалі. В демократичній системі ви повинні купити те, що за вас вибрала більшість, подобається вам це чи ні.