— Ви вже чули? — до них підійшов Артурчик Цукор-Сіль. Кинув на парту худесенький пакунок, сяк-так перехоплений капроновою мотузкою. — Конаша годину тому віддубасили якісь відморозки, взагалі ні за що. Ну і тепер паніка, само собою, он, навіть Тамарчин братан приволікся, типу захищати. Лютий пипець. А ви що, замість Конаша типу? Тоді записуйте, там три кіла. Навіть три із половиною.
— Авжеж, всі чотири. — Марта зважила. — Нуль сімдесят п’ять, ти просто перестарався, Зіммер.
— У тебе ваги зламані, Баумгертнер. — Спіймавши її немилосердний погляд, він здійняв руки: — Гаразд, гаразд, з тобою не посперечаєшся, вписуй уже як є. Я ж не винний, що деякі он, хоча й на милицях, виявилися спритнішими.
— Поганому танцюристу!.. — реготнув Чепурун.
— От тільки не треба! Я вчора як останній лох пішов до Штоца — і що?
— Тільки не бреши, що у Штоца не знайшлося для тебе стосу старих рефератів.
— А уяви! Я, як завжди, спускаюсь собі такий на перший, тіки у двері дзвонить — а звідти виходить он Тамарчин братан. І Штоц йому іще: Мацею, каже, ви ледве не забули. І врубися: дає йому одразу два — два! — паковани! А той на костурі, але типу такий один взяв під пахву, інший в руку і до ліфта тигдик-тигдик. Нормально, нє?
— Халява скінчилася? Але взагалі, Артурчику, дарма хвилюєшся: не чужим же віддав, все одно нашому класу додасться.
Артурчик пхекнув:
— Питання принципу, Чепуруне. Тобі не збагнути. Та хай там уже, давайте поки, керуйте процесом. А я піду подивлюся, де що можна добути.
Артурчик був натурою азартною. Лінивий, каверзний, простакуватий, він, якщо вже вплутувався у щось, — пірнав із головою. Побити рекорд і отримати всім класом квитки в кіно — це було для нього справжнім викликом. Звичайно, задля такого Артурчик не взявся би збирати заздалегідь старі газети, справжні пацани вищі за це. У них є інші засоби й прийоми. Можна, наприклад, перехопити по дорозі до школи мальків та вицинганити у них один-два пакунки. Чи пошвендяти по залі й під шумок притирити те, що погано лежить і ще не сфоткали чергові.
Тим часом почали підходити й інші: Тамара із братом, Конрад, Урсула, старший Кирик… Деякі одразу йшли, інші лишалися перекинутися слівцем. Про бідаху Луку вже знали і тепер ділилися подробицями. Знайшли його у дворі, певно, вийшов заздалегідь і поспішав до спортзалу. Власне, двірничка і знайшла — і добре, що так: товкли Конашевського жорстоко, якби одразу не потрапив до лікарні, хто знає, чим би воно скінчилося.
— Збили, — говорив Натан, засунувши руки до кишень і граючи жовнами. — Збили, покидьки, у пісочницю і — ногами. Я, коли проходив, бачив те місце: наче кнури рилися. І… плями всюди. — Він смикнув плечем, скривився.
— Пощастило, що швидка була поряд, — додала Поліна. — Виклик у сусідньому будинку, просто поїхати не встигли. Інакше б… самі знаєте, як воно буває.
Вони знали. Швидку іноді доводилося чекати кілька годин, он бабця Вухатого Клауса минулої весни так і не дочекалася.
— Та маячня ж, — хмикнув старший Кирик. — «Пощастило», авжеж. Ще скажи: пощастило, що не забили до смерті. Знайти б сволоту — і теж, ногами!
— А давайте, — запропонував Гюнтер. Він обвів їх загуслим поглядом. — Ні, я серйозно. У мене є знайомий єгер, порозпитувати можна. Явно ж приблуди, не тутешні, вирахувати — на раз-два. Га? Га?! Натане, слухай, ти коли проходив, що там говорили? Наче якісь особливі мітки у Луки лишилися, ні? Нам зараз будь-яку детальку, ниточку…
— На шиї й на руках у нього наче якісь дивні ранки, але це ж нічого конкретного, так, балачки. Давайте після уроків сьогодні провідаємо?
— Згода! Може, він цих сучар запам’ятав. Мусив запам’ятати, без варіантів! Ви з нами?
— У Марти сьогодні день народження, — сказав Стефан-Миколай. — Ми завтра підемо, а ви давайте сьогодні.
— Ну, ок. Будем на зв’язку.
Вони пішли, на ходу обговорюючи варіанти: як знайти, до кого звернутися, а головне — що робити, коли знайдуть тих, хто побив.
— Кістки? — тихо спитав Чепурун.
— Сподіваюся, — так само тихо відповіла Марта. — Дуже сподіваюся, що це лише вони.
Чепурун посовав пальцем по краю парти, шкрябонув нігтем облуплену фарбу. Стеф тим часом фотографував пакунок за пакунком і вписував цифри у відомість.