Іще серед гостей була Елізина колега по роботі, пані Франциска — похмура, схожа на камбалу тітка. Розмовляючи, вона дивилася не на співбесідника, а кудись убік, і Марті стало цікаво: це ж які зухи ходять до неї стригтися? І — як вона сама-от фарбується та чистить зуби, наприклад?
Наче відчувши Мартину цікавість, пані Франциска надовго не затрималася: вдома негодовані принцежаби, вибачте, дуже перепрошую, самі знаєте, які вони образливі. Нікодем де Фіссер миттю підхопився і взявся її провести, а незабаром і Гіппель подивився на батька, кашлянув із натяком, батько кивнув і підвівся: їм час на роботу, в Елоїза нині наплив клієнтів, працюємо і вдень, і вночі…
Марта теж заходилася вибачатись — у неї ж була призначена окрема вечірка, для своїх. Недолітки хотіли були впасти на хвіст, але дядько Патрик цитьнув, сидіть, мовляв, нам скоро на електричку. За це Марта ладна була вибачити йому із тіткою Мадлен навіть пліткування за столом та цей ідіотський набір білизни із — лише уявіть собі! — мультяшними усміхненими дукатами на рожевенькому фоні.
Штефан здаватися не збирався і пробасив, що зарано ж, час дитячий, але — от вона, кара! — без зайвих слів отримав по шиї. Дядько подивився на нього особливим, обважнілим поглядом і повідомив, що, по-перше, це не Штефанові вирішувати, дитячий чи ні, а по-друге, завтра декому до школи; якщо ж пам’ять у декого відшибло, то нема питань, миттю нагадаємо, тільки натякніть. Недолітки здулися і зажурилися, Марті на хвилиночку навіть стало їх шкода.
У гараж вона встигла за п’ять хвилин до перших гостей. Виставила частунки, врубила музику. Це була закрита вечірка для тих, кого Марта справді хотіла сьогодні бачити. І наступні години дві пролетіли непомітно, навіть та думка про Ніку промайнула на початку, а потім зникла. Все було кльово: привітання, тости за новонароджену і повнолітню, Чепурун розкопав у мережі купу прикольних конкурсів, старший Кирик і Натан влаштували показове фехтування на мітлах — турнір століття! — потім всі фотографувалися із Мартою, а коли справа дійшла до танців, за справу взявся найкращий діджей класу, школи та цілого міста, Сивий Ерік!.. І це було щось, суперлюкс і колоссаль.
Марта уважним поглядом господині не забувала стежити, чи всі задоволені, чи не занудьгував хто. Найбільше переживала за Аделаїду, але та на диво швидко освоїлася: сміялася разом із усіма, і танцювала, і от просто смалила в «крокодильчику»!
І Ніка теж сміялася, подарувала Марті фірмову футболку «Імбирної арфи», із азартом грала у все, що пропонував Чепурун, і, до речі, під час «мєдляка» щось там йому нашіптувала.
А тепер, виходить, «все помітила, але не поспішає із висновками»? Вони піднімалися сходами: Ніці треба було в туалет, Марта визвалася провести. І прошу ласкаво — пішли одкровення.
— Із якими саме висновками? — обережно сказала Марта. Ніка фиркнула й помахала в повітрі пальцем.
— Тільки не прикидайся! Я ж не ідіотка, все бачу. — Звучало би переконливіше, якби вона не так похитувалася. Остання банка пива все-таки була зайвою. — І як він на тебе дивився! Га?!
— Та нормально дивився, як на всіх. Не вигадуй.
— Пф! «Як на всіх»! І це ти кращій, блін, подрузі!.. Та якщо хочеш знати, я у нього спитала. Так, взяла і спитала! І він зізнався! Хоча це і глухому помітно. В сенсі — сліпому. — Вона хихотнула. — Ти мені ще скажи, що просто так туди-сюди волосся фарбуєш. Але йому, до речі, подобається пшеничне. Він так і сказав: «Пшеничне їй більше личить».
— Зачекай, — вичавила із себе Марта. — Хто, власне, сказав?
— Ну привіт. Хто-хто, Трюшл… Трюлцш… Словом, Чепурун твій. Ідіотське, до речі, прізвисько, у нього ж ім’я є… якесь. Ф-фу, забула, от пам’ятала ж — і забула. За-бу-ла… Марто, — сказала раптом Ніка тихим, жалісним голосом. — Март’. Я дурна-дурнюща, так?
— Не вигадуй, Міллер.
— А ти мені не бреши, не треба. Я ж і правда все бачу. Мовчи, мовчи, я не про цього твого…
— Він не мій!
— Мовчи. Я ж розумію. Ну, що ми не пара і все таке. Але він такий, Марто… він такий!.. Що я можу зробити, Март’? Це ж не від мене залежить. І Йохан іще, придурок, навіщо він із цією Когут отак одразу? Марто, він же кожен її пост лайкає, і селфі ці їхні, вони уже в кіно ходили, Марто, хоча яка різниця, в кіно там чи не в кіно, із Когут чи із якоюсь іншою, просто образливо, розумієш, образливо, хоча — чхати, чхати, чхати!..
Вона закусила губу і відвернулася. Потім рвучко притислася до Марти, тицьнулась у плече. Так стояли на майданчику між поверхами і ревли у два голоси. Ніка — від образи, Марта — від сорому.