Коли Ніку було приведено до ладу — відносного, але все ж таки, — Еліза допомогла викликати таксі й простягнула Марті кілька сотень:
— Назад, мабуть, теж візьми машину.
— Навіщо? Я взагалі із нею відряджу Бена, вони неподалік одне від одного живуть.
— Нехай буде. Ви ж іще не закінчили святкувати. А мені так спокійніше. — Вона помітила невпевнений погляд Марти і спитала: — Сподіваюся, ти не вважаєш, що я таким чином намагаюся тебе, наприклад, підкупити?
Саме так Марта і вважала, але чомусь промовчала і гроші взяла.
— Що у вас там? — запитала Ніка, коли спускалися. Йшла вона уже рівніше, і голос був спокійний.
— Дурниці всякі, — відмахнулася Марта. — Сімейне.
Машина поки не приїхала, тож вони зайшли попрощатися у гараж до решти.
— Ну от, дочекалися! — вигукнув Чепурун. — А твої шанувальники тебе, знаєш, не полишають.
Вечірка згасала: старший Кирик уже пішов, Аделаїда якраз збиралася. Музику поставили тихішу і спокійнішу, не танцювали, просто теревенили. А в кутку за столом, як несподівано виявилося, сиділи троє мальків. Їм уже видали по шматку торта і стаканчику (із соком, дуже сподівалася Марта).
— Привіт! — сказав Жук, вибираючись з-за столу. — А ми прийшли привітати!..
Урочистість моменту порушив дзвінок від таксиста: «я десь поряд, але не можу зорієнтуватися», — і всі разом пішли на пошуки, які на диво швидко успішно завершилися. Машина стояла в іншому дворі, водій — голомозий, із черевцем, затиснутим підтяжками, — розгорнув на півсалона карту і старанно провадив рекогносцировку.
— Ну, я поїхала… — зітхнула Ніка.
— Зачекай. Бен із тобою, проведе.
— Та ну, я й сама…
— Марто, якщо Ніка говорить, що…
— У кого сьогодні день народження? — обурилася Марта. — Із ким сьогодні не сперечаються? Ви, двоє, — негайно до машини, вам все одно в один бік.
Перш ніж у них вистачило хоробрості знову заперечити, Марта відрахувала і передала водієві відповідну суму, а Чепуруну пояснила:
— Від Елізиних щедрот.
— Добре, — здалася Ніка, — поїхали вже. Вона вперта, тільки час згаємо. Не бійся, не вкушу.
Бідний Чепурун пхикнув і почервонів — аж ластовиння щезло. Гідної відповіді він не знайшов, тож просто нагородив Марту промовистим, багатообіцяючим поглядом серійного вбивці.
Стефан-Миколай демонстративно поглянув на мобільний:
— Іще година, і тільки потім вона перетвориться із принцеси на звичайнісіньку вредну школярку. Сьогодні у тебе жодного шансу, Бене, вибач.
— Та ти просто заздриш! — відмахнувся той. Галантно розчинив перед Нікою дверцята, але сам всівся спереду. Бовдур.
Та нічого, дорогою розгомоняться; обоє не з тих, хто здатен довго мовчати.
— До речі, про час, — сказала Марта, коли вони повернулися до гаража. — Жуче, Пауле, Дроне — ви чому так пізно не вдома?
Мальки перезирнулися. Жук хотів був щось сказати, але Пауль його випередив.
— Нам дозволили. Домовилися, що переночуємо в мене.
— А твій батько? — спитала Марта, і голос в неї анітрішечки не затремтів, ні. — Твій батько в курсі, де ви?
— Батько на чергуванні, — стенув плечима Пауль. Він почухав свою пухлу щоку, і Марта знову звернула увагу на ці його загоєні рубчики біля зап’ястків і вздовж долоні. Тепер зрозуміло, звідки вони взялися. Тепер — еге ж, все абсолютно зрозуміло.
— Ми не збрехали, хлопці справді в мене переночують. Просто ми хотіли саме сьогодні вручити.
Він повернувся до Жука, і той, кивнувши, обережно витяг із нагрудної кишені коробочку.
— Із днем народження вітаєм, щастя-радості бажаєм! — разом заспівали всі троє, Стефан-Миколай заплескав, Аделаїда й інші приєдналися до них.
Марта збагнула, що їй терміново слід здути пасмо з лоба, а ще краще — рукою поправити. Заразом торкнутися зап’ястком зволожених очей. От негідники, зворушили-таки.
Вона відкрила коробочку і засміялася.
— Що це?
— Це, — серйозно сказав Дрон, — амулет. Оберіг.
— Пообіцяй, що носитимеш його! — зажадав Жук.
А Пауль Будара просто стояв і дивився.
Марта підняла оберіг так, щоб усі побачили. На сріблястому ланцюжку погойдувався великий, бурштинового кольору жолудь.
— Справжній?
— Справжнісінький! — заявив Дрон. — Ми його знаєш як здобували!.. Всією редакцією!
— Можу собі уявити! Слухайте, нехай інші не ображаються, але, як на мене, це найкращий подарунок. Хіт сезону! Буде шикарно виглядати разом із моїми єдинорожками. Міфологічний стиль, еге ж?
Марта розстібнула ланцюжок і вдягла амулет. Жолудь був гладенький і теплий на дотик; здавалося, він завжди, від самого народження, висів у неї на шиї, потім загубився, а тепер от повернувся до хазяйки.