Выбрать главу

Радек Рак

Порожнє небо

Упорядник серії

Володимир Арєнєв

Редактор

Лариса Жупанська

Художній редактор

Оксана Баратинська

Відповідальний редактор

Олексій Жупанський

Copyright © Radek Rak

Copyright © Powergraph

Перекладено за виданнями:

Radek Rak. Puste niebo. Powergraph, 2016.

Radek Rak. Powołanie Iwana Mrowli // Fantastyka — Wydanie Specjalne 2 (43) 2014.

Ілюстрація на обкладинці — Igor Myszkiewicz.

© Видавництво Жупанського;

C. Легеза, переклад;

О. Баратинська, художнє оформлення, 2021.

Покликання Івана Мровлі

Мусимо вже йти (…). Господи, як швидко тут темнішає.

Даніло Кіш[1]

Людина стільки разів убита, і мусить далі жити.

Вєслав Мишлівський[2]

1. Перший кінець світу

Сталося так, що Іван Мровля бачив світ навиворіт. Саме тому був першим, хто відчув залізистий присмак його кінця.

Того дня Іван пас батьківських коней — двох низеньких, кремезних гнідків із широкими грудьми та настовбурченою, наче щетина на щітці, гривою. Лука повнилася дзижчанням комах, липень у своїй силі лив на землю ліниву спеку. Небо було високим, нерухомим та порожнім, і думки хлопця враз розлетілися, наче сухе листя.

Може, саме через цю бездумність Іванові й вдалося відчути темряву, що наповзала звіддаля. Спочатку він не знав, що воно таке, відчув лише дивний присмак на язиці: наче сіль, змішана із попелом, і подумав був, що випадково розгриз хробака. Коли ж один із коней неспокійно заіржав, Іван звівся на ліктях і роззирнувся навколо.

Виднокрай на півночі та сході жеврів, як незагашена ватра, сповитий клубами смолистого диму. Палали міста і села, палали будинки, заїзди і корчми, палали церкви і синагоги, палав увесь світ, а потворні павучі машини хапали людей клешнями — великими, наче крила вітряка, — та вкидали до киплячих казанів у своїх сталевих черевах. Над усім кружляли птахи, чорні та великі, мов стерв’ятники, що залітають інколи з угорських рівнин. Деякі мали по дві голови. Іван бачив усе це виразно, хоча було воно дуже, дуже далеко. Вітер, гарячий, наче дихання з печі, ніс крики, сморід горілого м’яса та волосся.

Поки Іван стояв отак і дивився, вогонь і залізні чудовиська почали наближатися й наближатися, щезали нові поселення, гинули нові люди; вже третину неба затягнуло масним димом. Де проходив вогонь, там залишався лише попіл і трупи: зчорнілі, з викривленими кінцівками, без надії споглядаючи у вогняне небо. Ще далі світ коцюбився, осипався та осувався в небуття.

Іван, репетуючи, кинувся бігти протилежним схилом узгір’я до села:

— Війна! Війна-а-а-а!!!

Опритомнів лише тоді, коли тверда батьківська рука знову привела його на верхівку. Раптом зрозумів, що з ними багато людей і що всі насмішкувато дивляться на нього.

Старий Сємьон Мровля підвів його сукатою рукою до північного виднокраю, збористого та блакитного, як завжди.

— Скажи мені, сине: чи сі видіт, де на півночі війна? — запитав спокійно, твердо та кам’яно. Іван лише похитав головою, із ротом роззявленим, наче в дурника.

— А на сході? Чи сі видіт?

— Ніт, неньо.

— На заході сі видіт?

— Не видіт сі.

— То, може, на полудені? — Сємьон махнув рукою в бік селища.

Іван знову відповів заперечливо. Сємьон покивав головою та влупив йому в писок, раз із правого боку, раз із лівого, аж у хлопчини дзенькнуло в довбешці.

— Війна — то страшна річ, і багато хто тут її пам’ятає, — буркнув до сина з-під стріхи вусидел так, аби ніхто не почув. — З голоду, смерті та війни — не жартуй ніколи.

Коли стало зрозумілим, що Сємьон сина більше не лупцюватиме, мужики та баби розійшлися по своїх справах. На верхівці залишилися лише Іван та два гнідки, як і перед тим, наче нічого й не сталося. Хлопець боязко споглядав на те місце, де вал гір торкався неба; але узгір’я спали, спало небо, спала стара гора Цергова[3] із потрійним лісистим хребтом.

Неспокій поступово злущувався з Івана, і хлопець подумав, що йому, напевне, все те наснилося чи примарилося. Але тоді блакить на підхмар’ї зморщилася, і з пустки неба почав спокійно сходити ксьондз Максим Сандович. Ореол навколо його скроні пульсував живим полум’ям, під чорною бородою криваво виблискував ламаний церковний хрест[4].

вернуться

1

Кіш Д. (1935–1989) — письменник та поет сербсько-угорського походження, який у дитинстві мав досвід репатріації з батьківщини батька на батьківщину матері (тут і далі — примітки перекладача).

вернуться

2

Мишлівський В. (нар. 1939) — польський письменник та драматург, що став відомим своєю «селянською» прозою.

вернуться

3

Гора Цергова розташована на Дукельському Бескиді, має потрійну верхівку та славиться своїми печерами та каменярнями, де добувають жорняк; пов'язана із легендами про св. Яна з Дуклі.

вернуться

4

Сандович М. (1886–1914) — священномученик Російської православної церкви, який служив на Лемківщині; учасник москвофільського руху на Галичині напередодні Першої світової війни; заарештований австро-угорською поліцією за звинуваченням у шпигунстві на користь Росії та розстріляний у вересні 1914 року; «ламаний хрест» — мається на увазі восьмиконечний православний хрест (на відміну від католицького, який має чотири кінцівки).