— До Любліна? Мені?
— Ні, папі римському. Мокрою бородою святого Яна Непомуцького[24] присягаюся, Толпі! Вистачило тобі розуму розбити місяць — нехай вистачить і все виправити.
— Але батько…
— От дурбецел. Баби от-от народжувати перестануть, а ти тут переймаєшся, що батько тобі спину різками висіче? Вже я з ним поговорю, нічого не бійся, нічого. Та й із Сірничком доведеться мені добряче погомоніти, щоб аж до серця та печінок пройняло. Ну, збирайся швиденько, бо потяг з Влодави до Любліна відходить за чверть на дванадцяту. Старий Хехелка сьогодні до міста на базар збирається продавати волові шкіри, то їдь із ним, як встигнеш. Грошей на квиток я тобі дам.
— А… але…
— Толпі, я хоч і баба, але руки моєї ліпше не випробовувати, бо вона буде важчою за батьківську. Ну, швиденько!
Що ж, не було на те ради. Бо Толпі чудово пам’ятав, як із бабунею Славунею якось задерся онук Гасюра. Налаяв її з п’яних очей, накричав соромницьких слів, таких, що жодній бабі не скажеш. А Славуня тоді його як схопила, як зідрала штани, як налупцювала по голій дулі! Й на тому не скінчилося, бо казали, що в молодого Гасюра начебто хвіст поросячий виріс. Цього Толпі вже не знав, бо і Гасюр нікому таким не хвалився, але його сестра саме так розповідала, а вона, напевне, добре знала. Тож Толпі не хотів Славуню дратувати, бо свинячий хвіст був йому не до вподоби, а до того ж потроху почало до нього доходити, як дурнувато та легковажно він себе з тим місяцем повів.
Отак воно й сталося, що похмурого жовтневого ранку вирушив Толпі до Любліна із кількома копійчинами у капшуку та із розбитим місяцем на спині.
II. Як Толпі їхав залізницею й кого там зустрів
На вокзал у Влодаві із скреготливим гуркотом вкотився оповитий клубами диму потяг, весь чорний від сажі; локомотив блискотів, мов натертий смальцем. Пасажирський вагон був лише один, потім ішло кілька товарних та два на вугілля.
У купе смерділо потом і цигарками. Вікна були зачинені, але попри це сажа вкривала все, як темна паста. Найзручніші дивани зайняли товстезні чолов’яги в капелюхах-казанках. Поводилися вони галасливо, пахли шкірою та горілкою; вже за першими їхніми словами Толпі зрозумів, що це багаті містяни, які повертаються з осіннього полювання. За ними дрімала пара євреїв у круглих окулярах на горбатих носах. Хлопець пройшов повз них і вмостився серед мовчазних робітників із грубо тесаними обличчями. Деякі з них мали на рукавах червоні хустки Робітничо-Селянського Колективу, тож Толпі не сідав надто близько до них, бо і ксьондз, і бабуня Славуня часто застерігали від комуністів.
Потяг свиснув і з перестуком покотився вперед. За вікном сіялася мжичка, було мало що видно, дерева і будинки ледь виринали з сірості, імлисті, немов намальовані аквареллю. У купе стало задушно, вікна запітніли. Робітники запалили цигарки, в Толпі стиснуло горлянку.
— Закуриш? — один із них, засмаглий ересківець, простягнув хлопцеві самокрутку.
— Та напевне, — Толпі випнув груди, запалив і захлинувся димом, але докурив, хоча в нього очі від сліз мало не повилазили.
— Запий, — робітник підсунув йому бляшану фляжку. Бімбер палив не лише горлянку та шлунок, але, схоже, і саму душу, відгонив димом. Хлопець знову закашлявся. — Як тебе звуть?
— Толпі.
— А мене Гавєр. До міста їдеш?
— Ага.
— Напевне, до Хелма, працювати в крейдяній копальні? Ну, то робота непроста, але добра, до гірників потрапиш. Хлопи з них зацні, а багато хто — на нашому боці.
— Ні, я до Любліна… Яна Азриеля Геспера, рабина, знайти тре’.
— А нащо тобі рабин? — вертикальні зморшки прорізали чоло Гавєра. — На послугах в обрізаного бути — це ж ганьба для вільної людини. Сам швидко в тому переконаєшся. Ворок крейди на спині миліший за панський батіг. А тим паче — за батіг жидівський.
— Я не на послуги. Місяць я розбив. А рабин Геспер начебто нові місяці виливає.
Гавєр та його компанія зареготали, блискаючи червоними хустками.
— І як саме ти його розбив? Не з пращі на горобців, га?
— Ні, — почервонів Толпі. — Я його возиком віз, бо в річці зловив, а чорт вистрибнув із дупла й візок мій перекинув.
— Ого! Непогана риба у твоїй річці водиться, Толпі, авжеж. Нема з чого, товариші, реготати: бачите, як глибоко засіли реакційні побрехеньки? — Гавєр потягнувся до фляжки. — Ми, Толпі, також до Любліна їдемо, тож поквапся до того свого рабина. Скоро євреям, попам, сільським знахаркам та іншим сіячам забобонів наші в потилиці стануть стріляти. Пам’ятай про це, Толпі. Добре, що ти на нас натрапив. Хильни ще.