Я увійшла всередину й обернулась лицем до дверей. Далі поправила склянку з привидом, що стирчала з-під пахви, й натисла кнопку сьомого поверху.
Двері зачинились. Ліфт майже нечутно рушив угору.
— Поїхали! — озвався череп. — Наступний поверх — столове срібло, кухонні приправи та запасна білизна!
Ми стояли й дивились на двері. У дзеркальній панелі, в золотистому світлі, що линуло зі стелі кабіни, можна було розгледіти, яка я натомлена. Обличчя сіре, набрякле, нечесане волосся стирчить у різні боки. Одяг подертий і брудний. Щоправда, всім цим я не переймалась. Головне, що мої очі палали вогнем.
Ліфт був чудовий — увесь у золоті, в оксамиті й до того ж старий. Приватний ліфт для однієї-єдиної пасажирки. В повітрі було виразно чути знайомі густі пахощі її парфумів.
— Пахне Марісою, — ніби прочитавши мої думки, зауважив череп. — Ми майже приїхали.
Він замугикав якусь веселу пісеньку, сам собі кривлячи в дзеркалі гримаси. Я відгорнула куртку й перевірила свій робочий пояс. Так... рапіра на місці, молоток і два пакунки з залізними стружками теж. В одній кишеньці — срібна сітка, і все. Каністр із магнієм у мене не було. І часу, щоб повернутись і взяти каністру чи рушницю з візка, — так само. Гаразд, обійдуся рапірою.
— Отже, — мовив череп, коли ми проїхали другий поверх,— поділися зі мною своїми планами. Що ми робитимемо, коли побачимо Велику М.?
Я не відповіла, спостерігаючи за табло з цифрами.
— Тоді послухай мій план, — вів далі привид. — Найкраще захопити її зненацька, еге ж? Отже, щоб приголомшити Марісу, я раджу тобі роздягтися, вимастити щоки кіптем — його чимало на твоїй куртці, — й вискочити з ліфта, підстрибуючи й волаючи, як скажена Маріса так здивується, що ти зітнеш їй голову одним ударом рапіри, перш ніж вона з крісла підхопиться. А я ще й посміюся досхочу. Як тобі такий план?
— Чудовий, — відповіла я. — І дуже спокусливий.
Табло тим часом показало четвертий поверх.
Обличчя привида скривилось:
— Тоді, гадаю, в тебе є свій власний план?
— Так, є. І він залежатиме від ситуації.
Дивна річ, але тієї хвилини я не відчувала нічого — ні страху, ні сумнівів, ні жалю. Усе закінчувалось так, як і слід було. Мої друзі встигли покинути будівлю — я знала це так напевно, якби побачила на власні очі. Локвуд у безпеці. Я розуміла, що він кинеться шукати мене, проте спершу йому треба закінчити всі справи з Кіпсом. А тим часом я закінчу всі свої тутешні справи. Зустріч із Марісою в нас відбудеться сам на сам: тільки я й вона. Так, як було задумано з самого початку.
Ліфт проминув п’ятий, далі шостий поверх... Я чула, як підіймальний механізм сповільнює свою роботу.
Я поглянула на свої чоботи, обпечені потойбічним морозом, на спідницю й подерті леґінси, на стару куртку з відбитком долоні привида на рукаві. Ще раз подивилась на себе в дзеркало й спробувала пригладити волосся. Було надзвичайно приємно розглядати себе в дзеркалі й пам’ятати, хто ти така. Люсі Карлайл!
Дзень! — весело пролунав дзвоник. Ми приїхали. Ліфт зупинився м’яко, без жодного поштовху.
Тільки-но двері почали відчинятись, я витягла рапіру.
* * *
Я не здивувалася б, якби побачила відразу за дверима ліфта щось на зразок величної тронної зали з розстеленим на підлозі червоним килимом, уздовж якого рядами стоять лакеї з похилими головами. Насправді ж там виявився невеличкий вестибюль — чи, радше, приймальня з двома кріслами для відвідувачів і абстрактними картинами на стінах. У кінці вестибюля, просто переді мною, видніли великі, трішки прочинені двері. Зі щілини в цих дверях струменіло яскраве затишне світло. Довкола віяло знайомими парфумами. Я міцніше стиснула руків’я рапіри, штовхнула двері й увійшла всередину.
Там не було ніяких тронів чи лакеїв. Звичайний кабінет начальника високого рангу: широка прямокутна кімната з товстим білим килимом на підлозі й модними, але незручними канапами вздовж стін. Біля кожної канапи стояв скляний столик із недбало розкиданими книжками й часописами. І знов абстрактні картини по стінах, а на додачу до них ще й потворні сучасні скульптури на невеличких постаментах. А ще сила-силенна дзеркал — високих, аж до стелі, завдяки яким кабінет здавався ще більшим, ніж насправді.