Выбрать главу

Немає особливої потреби описувати наш тогочасний вигляд. Скажу лише, що він був аж ніяк не кращий, ніж дотепер, бо до обгорілого одягу й закіптюжених облич додалися ще білі пластирі й бинти. У Локвуда від вибуху розтопились краї підошов. Голлі перебинтували голову — вибухова хвиля пошкодила їй барабанну перетинку. Джордж був закутаний у срібну термоковдру, яку йому видали лікарі швидкої допомоги; вона дуже скидалась на кольчугу для мандрівок до Іншого Світу, хоч ніхто з нас не казав про це вголос. А щодо мене, то я вже згадувала, що мій тулуб забинтували так міцно, що я ледве-ледве могла пересуватись. Отже, ми сиділи в залюдненій кав’ярні за чаєм з грінками й спостерігали через вікно за тим, що коїться на Стренді.

— Не хочеться про це говорити, — долинув з-за наших спин чийсь голос, — та вам не завадило б умитись і причепуритись.

Поблизу нашого стола з'явилась Костомаха-Фло. На відміну від нашого, її вигляд був цілком звичний: синя куртка зі знайомими плямами мулу й заляпані тванню гумові чоботи. На голові — солом’яний бриль набакир, у руках— пластмасова миска, з якої Фло набирала собі до рота ложкою щось запашне й гаряче.

— Тільки погляньте на себе! — скрушно хитнула вона головою. — Ще трохи, і я соромитимусь вашого товариства. Навіть у нас, продавців артефактів, є свої правила!

—Фло! — Локвуд підхопився зі стільця й на мить пригорнув її. — Зате в тебе якнайкращий вигляд. Я дуже радий за тебе.

— Авжеж, поряд із вами я справжня модниця. Стою собі й смакую. Пиріг і картопляне пюре!

— Пиріг і картопляне пюре? — схвилювався Джордж. — Де ти роздобула їх?

— У сусідній кав’ярні. Ви просто не туди зайшли. Тут вам хіба що клейкого вершкового пудингу дадуть. І такого іншого.

Джордж застогнав над своєю чашкою:

— Найкраще, що тут є, — це бутерброди з оселедцевим маслом! А перебиратись до сусідів уже запізно... Там усе зайнято, ще й тіло болить так, що ворухнутись не можу.

Локвуд усміхнувся:

— Цієї ночі, Фло, ти просто перевершила себе. Барнс розповів мені, як ти викликала його сюди. До речі, як тобі вдалось умовити його приїхати з цілою командою ДЕПРІК до Будинку Фіттес?

— Правду кажучи, це було нелегко, — відповіла Фло, замислено дивлячись у вікно своїми блакитними очима. — Цей Барнс упертий, як старий цап. Учора я умовила його піти зі мною до вас на Портленд-Роу. Показала йому, що там діється: ви всі зникли, в домі геть усе перевернуто, на другому поверсі відкритий портал на Той Бік, а в підвалі досі нишпорять двоє Вінкменових мамул — шукають, мабуть, артефакти. Ну, це його справді вразило. Тих двох він заарештував і відвіз до Скотленд-Ярду, а там вони такого йому наговорили, що вразили його ще дужче. Він негайно зібрав команду, щоб вирушити з нею до Будинку Фіттес і там побалакати з сером Рупертом Ґейлом. А поки те та се, ваша невеличка війна була вже в самісінькому розпалі, тож Барнсові залишилось тільки самому долучитись до неї, — Фло почухала ложкою ніс і додала: — От і вся історія. Більше нема чого сказати.

— Стривай! Барнс казав, що ти допомогла затримати одного з Ґейлових найманців, коли він намагався тікати! — палко заперечила Голлі. — Сказав, що він посунув на тебе з рапірою, а в тебе був тільки фланець від рури й ти шістьма ударами впоралась із цим зарізякою! Це ж неймовірно! Яка шкода, що я цього не бачила!

— Щось я не дуже пригадую це, — Фло зібрала пальцем рештки картопляного пюре, облизала його й кинула порожню миску нам на стіл. Почувши на дверях гучні голоси, вона озирнулась і побачила там інспектора Барнса, що віддавав якісь накази своєму помічникові.

— Здається, мені пора, — сказала вона. — Хлопцям з ДЕПРІК краще не потрапляти на очі. Хіба що за особливих обставин. Гаразд, іще побачимось. А поки що причепуріться!

Джордж скинув із себе термоковдру й сказав, поправля-ючи окуляри:

— Фло, коли все заспокоїться, днів через два-три, я хотів би... Вона всміхнулась йому, блиснувши сніжно-білими зубами: — Гаразд. Приходь. Знайдеш мене десь під мостом.

— Я льодяників з лакрицею принесу, — додав Джордж, однак Фло вже загубилась у натовпі.

Сердито бурмочучи вибачення, інспектор Барнс протискувався до нашого стола. Одна рука в нього була перев’язана й визирала з-під накинутої шкіряної куртки.