— Добридень, пане Барнсе, — мовив Локвуд, силкуючись якнайлагідніше всміхнутись. — Гарна куртка, — додав він. — Дуже личить вам.
— Мені теж так здається, — відповів інспектор, оглядаючи себе. — Залишу, мабуть, її собі... Отже, вас нагодували й напоїли. Чого ви ще хочете?
— Пирога й картопляного пюре, — замріяно сказав Джордж.— І вершкового пудингу... якщо ви пригостите нас...
— Пироги й картоплю подають у сусідній кав’ярні. Один з моїх помічників щойно замовив їх там. А я завітав не пригощати вас пирогами, а повідомити, що ми майже закінчили пошуково-рятувальну операцію, тож я хочу, щоб ви найближчим часом провели мене до підвалу й показали, що там і до чого.
— Пробачте, інспекторе, — втрутилась я, — а про Кіпса що-небудь відомо?
Барнс потер собі вуса:
— Мені відомо, що його прооперували. Прогноз лікарів обережно-оптимістичний, — він підняв руку, заспокоюючи нас.— Ні, відвідати його ви не можете. Ваш візит лише зашкодить йому. Скажімо, Кабінс може спіткнутись і поранити його своєю рапірою, а Локвуд— перелякати своєю усмішкою. Не треба, облиште його. Тим паче, що ви зараз потрібні мені тут, — він насупився. — Я хочу оглянути підвал перед тим, як почну допитувати отих бовдурів у халатах, що тинялись там унизу.
— Більшість співробітників агенції «Фіттес» й гадки не мали про те, що діється в підвалі, — запевнив Локвуд. — Над секретними проектами працювала лише невелика група людей, чого не скажеш, до речі, про Товариство Орфея. Його члени, люди заможні і впливові, тим чи іншим чином причетні до цих ігор. Як ви вчините з ними?
— Ще не знаю, — поглянув на нас інспектор. — Не знаю. Тут треба подумати як слід і прийняти серйозні рішення, — він зітхнув і потер собі очі. — Хоча одне правильне рішення ми вже прийняли, коли знищили потужні артефакти в Колонній залі. Далі — наступний етап: ДЕПРІК знищуватиме всі небезпечні з психологічної точки зору предмети, які буде виявлено в цьому клятому будинку.
— Слушна думка, пане Барнсе, — погодилась я й тихенько зазирнула під стіл, де лежала маленька кругла річ, загорнута в обгорілу матерію.
— Є ще один момент який ви, інспекторе, вважатимете за серйозний, — тихенько додав Локвуд. — Ми з вами вже говорили про нього. Тіла Пенелопи й Маріси...
Барнс моргнув і знервовано озирнувся.
— Тихше, Локвуде! Я не хочу, щоб хто-небудь почув це... — він нахилився ближче до нас і прошепотів: — То що там з цими тілами?
— Ви сказали, що хочете якнайшвидше... позбутись цих предметів? — провадив Локвуд. — Ось що я пропоную: може, їх швиденько перенести до Мавзолею Фіттес — це ж зовсім поруч? Саме там, урешті, й повинна лежати Маріса...
— І до того ж там, у гробниці, дехто дуже хоче зустрітися з нею, — додала Голлі, хутенько відсьорбнувши чаю.
Барнс випростався, помітивши, що від дверей йому махнув рукою один із помічників:
— Гаразд, побачимо, що тут можна зробити. Поки що я залишаю вас, там надворі на мене чекає цілий натовп репортерів. Їм потрібне офіційне повідомлення. А ви поки що відпочивайте, тільки нікуди не йдіть і нікому нічого не розповідайте.
— Тепер уся правда щодо Проблеми нарешті відкриється, — мовив Локвуд, роздивляючись на площу, геть заповнену людом.
Барнс поплескав його по плечу:
— Так, так... щодо цього... ми з вами ще мусимо трохи поговорити.
* * *
У Будинку Фіттес ми працювали до обіду, а потім нас привезли до Скотленд-Ярду, де ми давали свідчення майже до вечора. На Портленд-Роу нас привезли автомобілем ДЕПРІК тільки по п’ятій годині. У повітрі вже віяло сутінками, хоч небо було ще синє й іржаві захисні ліхтарі досі не увімкнулись. Вісті про події в центрі Лондона вже докотились і до наших місць, бо двері й вікна численних будинків ще були відчинені, а діти досі бавились у дворах і по стежках. Фіолетові гілочки лаванди, прикріплені до вуличних огорож, перетворювали Портленд-Роу на справжній садок. Під ворітьми й під’їздами, де на сонці виблискували срібні обереги, люди обговорювали нинішні новини. Старий Аріф вийшов з крамниці, щоб запалити свіжу лаванду; тихенька пісенька, яку він мугикав собі під ніс, перемішувалась із дитячим сміхом та голосами дорослих.
Ми повільно, втомлено простували дорогою.
Фасад будинку № 35 мав, зрештою, непоганий вигляд. Про нещодавні буремні події тут нагадували хіба що чорні плями від вибухів магнію на садовій стежці, яскрава смугаста попереджувальна стрічка ДЕПРІК на брамі й табличка з написом «ЗАРАЖЕНА ЗОНА», приліплена до старих чорних парадних дверей.