— Я розумію, Люсі, що ти маєш на увазі, — відповів він. — Тільки навіщо такі крайнощі? Здебільшого все, що я сказав, — це правда.
Я обережно згорнула газету, щоб потім віддати її Джор-джеві — підшити до нашого робочого журналу, — й вирушила по свою бляшанку, щоб допомагати фарбувати кімнату.
— Так, начебто правда, — сказала я. — Однак найголовніше тут кудись пропадає, зникає з очей. Пенелопа була погана — це правда. Тільки тут немає жодного слова про Марісу, про те, що тілом Пенелопи керував її злий дух. Протиприродні експерименти — теж правда. Тільки тут ані словом не згадано ні про портал у підвалі, ні про мандрівки до Іншого Світу.
— Розумієш, Люсі, в нас із Барнсом угода, — відказав Локвуд. — Він дуже наполягав на ній. Та й нам усім зрозуміло, чому про все це краще помовчати... Овва, ми з тобою майже дофарбували останню стіну! Що скажеш, Джордже?
Локвудів голос гучно відлунював від голих стін порожньої кімнати. Джордж тим часом стояв на дверях. Синці його потроху блідли, проте шрами на обличчі ще залишались. Та й пересувався він повільніше, ніж зазвичай, хоча те саме можна було сказати й про нас усіх, хто побував по той бік порталу. На носі в Джорджа виблискували нові окуляри, які він купив минулого тижня, трохи менші й радше овальні, ніж круглі. Я навіть сказала б, що їхня оправа була елегантна. Тільки, на жаль, до цих окулярів не дуже пасували мішкуваті, заляпані фарбою джинси. За кожним його рухом вони сповзали, оголюючи Джорджів білий живіт. У руці він теж тримав пензля — щойно ґрунтував одвірок на сходовому майданчику.
— Скажу, що чудово, — мовив він, — хоч мені й кортить мерщій поснідати. А кімнату тепер просто не впізнати! Чистенька, свіженька — ніяких тобі порталів на Той Бік чи Смертних Вогнів! Справжня спальня для гостей!
Перш ніж із кімнати Джесіки вийшла «справжня спальня для гостей», там попрацювала команда ДЕПРІК, яку вже наступного дня після фатальних подій у Будинку Фіттес відрядив туди інспектор Барнс. Фахівці з ДЕПРІК розібрали портал і вивезли всі Джерела до крематорію. Потім вони попросили дозволу вивезти й старе ліжко Джесіки, й Локвуд, повагавшись якусь хвилину, врешті погодився. До речі, він помітив, що після цього з кімнати зник Смертний Вогонь. Спальня відтепер була мирним, тихим місцем без жодного сліду колишньої трагедії. Дух Джесіки більше не обтяжував ні будинку, ні самого Локвудового серця. Настала пора розпочинати нове життя.
— Я все міркую, що нам робити з цією плямою, — мовив Джордж, показуючи пальцем на велику круглу пляму від ектоплазми посередині підлоги. — Цього не замалюєш ніякою фарбою. Навіть сліди від ланцюгів помітні.
— Завтра нам привезуть гарненький кремовий килим, — відповіла я. — Застелити ним підлогу, та й квит. А в п’ятницю приїдуть ще й меблі. Кімната буде готова — заселяйся й живи собі.
— А може, Голлі захоче переїхати сюди? — запитав Джордж, почувши, як вона кличе нас до кухні. — Я знаю, ти пропонував це їй, Локвуде.
Локвуд поклав пензель упоперек бляшанки з фарбою, й ми подалися до дверей.
— Навряд чи вона захоче. Я справді пропонував їй, та вона сказала, що житиме окремо. До речі, вона винаймає кімнату на двох разом з дівчиною, що працює в ДЕПРІК. Це для мене, правду кажучи, новина.
Ми поволі зійшли вниз, гучно тупотячи по дерев’яних сходах. Килим теж пропав — так само, як і прикраси зі стін, що залишились голими, подряпаними, простреленими кулями й попаленими вибухами магнію. Звичайно, ми їх скоро відремонтуємо. Роботи буде багато, але робота ця нам тільки на радість. Вікна були відчинені, а з кухні смачно пахтіло грінками й підсмаженою шинкою. Нічого, мине трохи часу, і все знову стане по місцях.
У кухні щойно дзенькнув тостер, викинувши з себе готові грінки. На сковороді шкварчала яєчня. Голлі дістала з нового буфета пакунки з кукурудзяними пластівцями. Дверцята до цього буфета ще не були підвішені, тож вона просто засовувала туди руку, витягала пакунки й передавала їх Квілу Кіпсу, що сидів поряд за кухонним столом. Ворушився Кіпс досі мляво й незграбно — вільно володіти лівою рукою йому не дозволяли накладені шви — й здавався змореним та блідим, проте він завжди мав такий вигляд. Беручи це до уваги, можна було сказати, що почувався він загалом непогано. Принаймні тільки в нього, на відміну від нас усіх, не посивіло волосся після мандрівки до Іншого Світу. Розставляючи на столі пластівці, він насуплено розглядав нашу новеньку накрохмалену «скатертину мислення», заставлену смаколиками до сніданку.