Він завагався:
— Можна сюди, на ліжко?
— Умгу.
Я знов обернулась до вікна й поглянула на сусідні будинки із залізними ґратами та блискучими оберегами. Вулицею біг малий хлопчина, женучись з іграшковою рапірою в руці за двома своїми приятелями — вони, напевно, вдавали з себе привидів. Локвуд підійшов до мене, став поруч і сперся долонею об підвіконня.
— Проблема нікуди не поділась, — зауважила я, помовчавши. — Ще пів години — і всі сховаються по домівках.
— Можливо, потроху все піде на краще, — відповів Локвуд, — бо ці дурні більше не бентежитимуть духів на Тому Боці. Думаю, що це повинно допомогти. Духи матимуть змогу перейти до свого світу і більше не повертатимуться.
Я лише кивнула. Ми не знали, як буде насправді.
Локвуд уже хотів був щось додати, однак передумав. Кілька хвилин ми мовчали. Він стояв поруч зі мною, а наші долоні лежали, наче приклеєні, на підвіконні. Нарешті він випростався й відступив трохи назад.
— Так, — мовив він, — залишилось іще чимало привидів, яких нам доведеться приборкати, й чимало життів, які нам випаде врятувати. А тим часом надворі чудовий вечір, і я збираюсь піти погуляти. То я й хотів запитати тебе: може, ходімо разом? — він поправив комір. — До речі, як тобі моє нове пальто?
— Ну, правду кажучи, йому бракує двох-трьох плям від ектоплазми. .. А так дуже личить тобі.
— То, може, я краще куплю собі мотоциклетну куртку, як-от у Барнса?
— Ні, що ти...
— Гаразд. Тож якщо ти згодна, Люсі, я зачекаю тебе в передпокої, — він пішов до дверей, проте дорогою зупинився й знову усміхнувся до мене: — І не забудь підписати папери!
І затупотів сходами вниз.
Як і завжди, я помітила, що стою й так само всміхаюсь услід йому. І так само, як і завжди, кімната трохи померкла після того, як він пішов. Так, ми підемо разом гуляти! Я підійшла до ліжка, щоб узяти з нього куртку, й зненацька почула за спиною легенький шум. Озирнулась — і на одну-єдину мить побачила, як на підвіконні спалахнув зелений вогник.
Я моргнула й вирячилась на нього. Серце шалено тьохкало в моїх грудях.
Може, то була остання блискітка надвечірнього сонця? Не знаю. В моїй кімнаті на горищі вже сутеніло. На підвіконні темнів череп, його потріскані очні ямки залишались темними й порожніми. Я чула, як поверхом нижче насвистує Джордж, фарбуючи двері на сходовому майданчику.
Невже так нічого й не відбулося?
Та, врешті-решт, іще й не смеркло як слід.
Кілька секунд я далі дивилась на підвіконня, аж поки відчула, що моє обличчя знову розпливається в усмішці. Я обернулась і знову потяглась до ліжка по куртку.
Папери з ДЕПРІК Локвуд поклав просто на неї. На темному тлі куртки вони виділялися рівним білим прямокутником, і на цьому прямокутнику в останніх промінцях денного світла щось поблискувало.
Поблискувало?
Я нахилилась нижче й тільки тепер побачила, що на паперах лежить гарненький золотий ланцюжок із сапфіровою підвіскою. Локвуд дістав його зі старої коробочки, де цю прикрасу зберігала його мати. Навіть у сутінках камінь видавався чарівним, напрочуд чистим, ясним. Усе своє світло й любов, зібрані за довгі минулі роки, він ніби віддавав тепер мені.
Не знаю, скільки хвилин я стояла й дивилась на нього.
Потім обережно взяла прикрасу в руки, надягла її собі на шию, накинула куртку й помчала сходами вниз.
Словник
Агенція — заклад, що працює над виявленням та знищенням привидів. Нині в Лондоні існує більше десятка агенцій. Дві найбільші з них («Фіттес» і «Ротвел») мають сотні працівників, а найменша («Локвуд і К°») — лише чотирьох. Здебільшого агенціями керують дорослі, однак їхньою головною силою є підлітки з потужними психічними Талантами.
Аура — сяйво, яке оточує прояви багатьох привидів. Здебільшого аура світла, і її можна побачити скоса. Найпотужніші аури відомі під назвою «потойбічне світло». Окремі привиди випромінюють чорну ауру, темнішу за довколишню нічну пітьму.
Безногий — різновид привида Другого Типу, з людською головою й тілом, проте без видимих ніг. Один з найнеприємніших проявів духів.
Блідий Сморід — привид Першого Типу, що випромінює страшний гнійний сморід. Найкраща зброя проти нього — лавандовий дим.
Бомба з привидом — зброя, що складається з привида, ув’язненого в склянці з посрібленого скла. Коли скло розбивається, дух опиняється на волі, поширюючи довкола себе страх і піддаючи людей дотикові привида.