За всім цим ми відчували тверду руку Пенелопи Фіттес. їй кортіло знати геть про все, що ми робимо. Одначе вона забувала, що агенцію «Локвуд і К°» так легко не переполохати.
Коли до нашого будинку № 35 на Портленд-Роу несподівано заходили інспектори ДЕПРІК, вони завжди заставали одне й те саме видовище. Джордж у підвалі порався біля мийки, намагаючись відіпрати плями ектоплазми зі своїх джинсів. Локвуд сидів у халаті, сьорбав з чашки чай і записував до журналу відомості про Гостей, знищених минулої ночі. А ми з Голлі розкладали по місцях наше знаряддя й готували щойно знайдені Джерела до відправлення в крематорій. Інспекторам залишалось хіба що погортати наш робочий журнал, зробити копії з останніх угод та відгуків, випити чаю з печивом на ласкаве запрошення Локвуда і, чемно вклонившись, піти собі.
Та тільки-но вони виходили, як ми замикали двері і розпочинали справжню роботу. Зовні ми здавалися звичайною невеличкою агенцією, що розслідує дріб’язкові справи — на зразок яких-небудь Кам’яних Молотів. Насправді ж ми мали свою власну мету. Таке подвійне життя давалось нам взнаки, і кожен з моїх колег пристосовувався до нього як міг.
Голлі ставилась до цього всього, як і до будь-яких інших труднощів, спокійно й сміливо, рішуче дивлячись уперед. Чи під час таємного проникнення до мавзолею Фіттес, чи під час несподіваного допиту на вулиці — вона завжди залишалась тією самою незворушною Голлі Манро. Уявити її по-іншому було просто неможливо, а її спокій не раз переконував мене в тому, що не все так похмуро й моторошно в нашому світі. Раніше ця її незворушність сердила мене вкрай, однак тепер вона стала для мене джерелом упевненості в своїх власних силах. Я знала, що волосся Голлі ніколи не розкуйовдиться, що їй личитиме будь-який одяг, а темна, кавового кольору шкіра залишиться гладенькою від мінеральної води та салатів із свіжої зелені. Зовні Голлі завжди буде контрастом для мене, шанувальниці гамбургерів та печива. Так, вона ніколи не зміниться — і зараз це чомусь тішило мене.
Джорджева стійкість мала інший характер. Зовні він анітрохи не здавався рішучим — товстий, ледачкуватий нечупара, волосся якого майже не торкався гребінець. Його опецькувате, невиразне обличчя аж ніяк не натякало на вперту, непоступливу вдачу, яку вважали за ваду навіть ті Джорджеві вороги, що визнавали за ним талант дослідника. Для них Кабінс був млявим збирачем відомостей, анітрохи не зугарним до справжніх сутичок із потойбічними силами, — таким собі дурником, що вміє лише гортати газети, зручно вмостившись у кріслі.
І тут вони помилялись у всьому. Джордж був неперевершеним дослідником. Він без утоми нишпорив по всіх архівах та бібліотеках, шукаючи ту одну-єдину зачіпку, що могла стати навіть найменшим ключем до майбутнього розслідування. Тут він виявляв шалену рішучість і залізну волю. Полюючи за відомостями, він ставав схожим на мисливського пса, що не заспокоїться, поки не вчепиться в здобич — у факт, який може стати для нас вирішальним. Тут він не знав утоми. Навалу привидів він сприймав як особистий виклик для себе, і що суворіше агенція «Фіттес» забороняла Джорджеві ці дослідження, то глибше він заривався в суть Проблеми.
І, нарешті, з нами був Локвуд — наш визнаний керівник.
Він був центром, круг якого обертались ми всі — навіть Квіл Кіпс, наш колишній суперник, що віднедавна став нашим новим помічником; навіть Костомаха-Фло, що навіювала страх на береги Темзи й мала славу найвідомішої з лондонських продавчинь артефактів — принаймні через сморід, яким незмінно тхнуло від неї. Непомітні на міських вулицях, заповнених привидами, Кіпс і Фло часто виконували наші таємні доручення. Вони робили це лише тому, що Локвуд просив їх. Його слова їм цілком вистачало.