— До речі, — завершив Міньяс, — справа така вигідна, що ви, Картере, не можете знайти покупця, і це ви, хто знає всіх багачів. Ось чому ви знову прийшли до мене і намагаєтесь переконати, щоб я купив цю клініку.
Маклер згідливо усміхнувся.
— Ви завжди жартуєте, — сказав він. — З вами не можна серйозно розмовляти, пане Міньяс. Запевняю вас, що ви помиляєтесь. Справи в клініці не такі вже й погані. І я вживаю всіх можливих заходів. Подумайте лишень, така клініка разом з ім'ям Поля Дропа дечого важить, і зрештою…
— Перепрошую, — перебив його Міньяс, — але коли справи в клініці йдуть так блискуче, як ви кажете, то чому, я це вам вкотре повторюю, ви не продасте її комусь іншому? Як мені пригадується, ви збиралися випустити акції.
— А мені, — сказав Картере, — пригадується, пане Міньяс, що недавно ви вельми цікавилися клінікою. Ви говорили, що купили б її залюбки самі, щоб володіти нею одноособово, без співвласників.
Цього фінансист не міг заперечити.
— Все впирається в ціну, — сказав він, помовчавши. — Не буду твердити, що вважаю таке вкладення грошей невигідним, але зрозумійте, Картере, що нелегко зважитись на таку справу… Насамперед, яка буде продажна ціна?
— Шістсот тисяч франків.
Міньяс знизав плечима.
— Це не серйозно. Згоджуйтесь на п'ятсот тисяч.
Маклер трохи повагався, потім запитав:
— А за п'ятсот тисяч ви купите?
Міньяс відповів йому своїм звичним насмішкуватим тоном:
— Я не маю при собі таких грошей, але зрештою…
— Це треба владнати протягом тижня.
— Ви дуже швидкий, Картере.
— Справи є справи, пане Міньяс.
— Ну, не ви перший це сказали. То як, за п'ятсот тисяч франків ви продаєте?
— Якщо ви купуєте за цю ціну, пане Міньяс.
Грек на мить заплющив очі. Мабуть, підраховував зиск від оборудки, яку йому пропонували.
Картере був одним з тих ділків, що завжди були готові взятися за будь-яку операцію. Звідки він знав Поля Дропа? Ніхто цього не відав, у всякому випадку, хірург доручив йому продати клініку, тож він зразу подумав про Міньяса, який серед біржовиків користувався репутацією заповзятливого ділка, сміливого й завжди готового ризикувати.
Чи розумно вчинив Картере, звернувшися до Міньяса? Маклер з тривогою міркував над цим, бо продаж клініки мав принести йому великі комісійні.
Зрештою біржовик зважився:
— Гаразд. Я купую. За п'ятсот тисяч франків. Але, Картере, ні франка більше. Таке вас влаштовує?
Картере не мав часу на роздуми:
— Справа вирішена. Коли ми підписуємо купчу?
— Коли вам завгодно.
— Якщо так, то хоч зараз.
Вони сіли за маленький столик і звеліли офіціанту принести письмове приладдя. За десять хвилин Міньяс склав купчу.
— Можете заспокоїтись, — заявив він, простягаючи маклеру аркуш паперу, — я вказав в умовах продажу ціну «п'ятсот тисяч франків», і я призначаю оплату на наступний понеділок, у нас сьогодні теж понеділок, отож, як ви і хотіли, я заплачу в призначену вами годину, як тільки ви подаєте засвідчену в нотаря угоду.
Картере кинув швидкий погляд на аркуш і дбайливо вклав його в портмоне.
— Домовилися, і дозволю собі поздоровити вас, пане Міньяс. Запевняю, що ви уклали вигідну угоду.
Товстун і Луїджі підійшли до Міньяса.
— Ну що? — запитав Луїджі. — Скінчили змовлятися? Про що це ви торгуєтесь? Не хочете випити за моє здоров'я?
Міньяс підвівся.
— Ми вип'ємо зараз за процвітання моєї клініки! — оголосив фінансист.
Ті двоє дивилися на нього, не розуміючи, тож він пояснив:
— Отак, панове, я щойно купив клініку професора Дропа, про цю новину завтра говоритиме весь Париж. Я хочу зробити шалену рекламу!
III
ТРИВОГА ПОЛЯ ДРОПА
У цей час професор Поль Дроп був у себе вдома. Він стояв перед каміном і у кабінеті і грів змерзлі руки. Двері кабінету відчинилися й увійшла дуже гарна жінка, професорова дружина. Вона, видно, тільки-но вернулася з прогулянки верхи, на голові в неї ще був капелюшок, а на плечах горностаєва горжетка.
Лікар обернувся.
— Це ти, Амелі? Здрастуй! Чого тобі треба?
Запитав він нелюб'язно, мабуть, зустріч із нею була йому неприємна.
Однак Амелі Дроп, це, очевидно, анітрохи не збентежило. Вона глянула на чоловіка й сказала крижаним тоном:
— Мені потрібно дещо дізнатися, в іншому разі я б не дозволила собі появитися в твоєму кабінеті. Завтра ввечері ти йдеш, як завжди, на бенкет чи вечерятимеш удома?
У відповідь на це просте запитання Поль Дроп тупнув ногою.