Тихенький стук, з яким медсестра зачинила двері, змусив його повернутися. В нього був поважний вигляд, як у всіх людей у жадобі. Він поштиво, як і належить світській людині, вклонився медсестрі.
— Я дуже перепрошую, мадемуазель, що потурбував вас, але, признаюся вам, мені було б важко зайти туди, де лежить тіло моєї бідної тітоньки. Може, трохи пізніше, а зараз я хочу переговорити з вами, перш ніж…
Він сів, показав на крісло дівчині, але та залишилася стояти, начебто не помітила жест співрозмовника. Педро Коралес наполягав:
— Сядьте, мадемуазель.
Проте Жермен, почервонівши по саме волосся, сухо відповіла:
— Дякую, але я не втомилася.
Насправді Жермен залишалася стояти відповідно до встановленого мадемуазель Данієль правила для персоналу клініки. Медсестри, спустившись до і вітальні поговорити з родичами хворих, мали робити це якомога швидше, й аби не затягувати розмови, їм заборонялося сідати.
Побачивши, що медсестра не сідає, Педро Коралес мимоволі підвівся. Він з жалем запитав:
— Моя бідна тітонька була приречена, еге ж? Деякий час я сумнівався, та коли її направили на операцію, що, як це не сумно, була необхідна, я сказав собі, що звідси вона вже не вийде живою.
Жермен тихо, не в змозі відірвати свого погляду від обличчя гарного перуанця, промовила:
— Професор Дроп робить чудеса, і ніколи не треба втрачати надії.
Перуанець церемонно вклонився. Потім, заглядаючи дівчині у вічі, продовжив:
— Я знаю, що пан професор — хірург високої кваліфікації, але також знаю, що в нього є чудові помічниці. — Перуанець підступив до медсестри. — Поки моя тітонька хворіла, я мав нагоду оцінити ваше професійне вміння й сердечну турботу про бідолашну страдницю. Тож я повинен подякувати вам особливо. Ваша професія важка, обтяжлива, але, мабуть, дуже цікава.
Жермен не знала, що відповісти, вона не сподівалася, що розмова піде в такому напрямі. Вона промимрила кілька слів, але Педро Коралес перебив її:
— Я знаю, що ви зробили, принаймні здогадуюсь, і для мене буде великою втіхою почути, як ви піклувалися про мою бідну тітоньку. Будь ласка, розкажіть детально.
Педро Коралес замовк, а рука його тим часом торкнулася руки дівчини.
Жермен відчувала, що серце її розривається від хвилювання, її охопило якесь дивне почуття. Її бентежили не лише слова перуанця, вона була у відчаї, що цей чоловік, який адресував їй свої компліменти, висловлюючи вдячність за піклування про померлу тітоньку, мав би проклинати її за те, що вона своєю необачністю довела його єдину родичку до смерті.
Жермен не могла більше вислуховувати похвал, яких не заслуговувала.
— Пане, прошу вас, не говоріть… я не можу слухати ваші похвальні і слова. Не дякуйте мені, не вихваляйте, бо це моя вина.
— Боже милий! — здивувався перуанець. — Що ви говорите?.. Ваша і вина? В чому?
Він розглядав дівчину з таким дивним виразом, що вона все більше впадала в розпач. І не дотримуючись більше встановлених правил, вона впала в крісло, захлинаючись риданнями.
— Ваша тітонька померла з моєї вини! Коли б ви тільки знали… Я у відчаї. Але вона так страждала, бідолашна, що мені хотілося зробити якнайкраще.
І Жермен одним духом виклала перуанцю, як вона допустилася помилки, і що коштувала життя Кончі Коралес. Розказуючи, дівчина, здавалося, знемагала від своєї вини, відчувала, що втрачає свідомість, так була схвильована. Її заплакані очі померкли, тіло ослабло від утоми й напруження, голова запаморочилась. Вона зітхнула, й очі її заплющились.
Жермен збудилася, як їй здалося, від довгого сну, хоча зомліла вона всього на якусь мить. Може, вона ще була непритомна? Вона опинилася в обіймах, сильні руки пригортали її до міцного тіла, у вухах бриніло освідчення в коханні. Елегантні вуса лоскотали їй губи, чоло горіло. Раптом її обпік гарячий пристрасний поцілунок.
Жермен скочила на ноги.
— Добродію! — обурено вигукнула вона.
Їй відповів голос, повний ніжності й шанобливої пристрасті:
— Я кохаю вас, ви чарівна.
І Жермен, приголомшена, розгублена, побачила біля своїх ніг Педро Коралеса!..
II
ПРИДБАННЯ ФІНАНСИСТА МІНЬЯСА
Того сірого похмурого листопадового дня погода була — гірше нікуди. З самого ранку лило як з відра, тільки під одинадцяту дощ ущух, але натомість усе заволік туман, що приховав обриси будівель і наче накинув на Париж жалобне покривало. В будинках, що оточували площу Біржі, горіли газові ріжки. Світло мерехтіло в усіх вікнах, на площі блимали вуличні газові ліхтарі, а великі електричні світильники випромінювали навколо себе голубувате сяйво, в якому перехожі набували химерного, майже нереального вигляду.