Як і радила медсестра, Фандор піднявся сходами головного корпусу і через прочинені двері ввійшов до великого вестибюля. Праворуч видніли невеличкі двері, і він відчинив їх. У кімнаті було безлюдно; Фандор зрозумів, що це, мабуть, і є кабінет мадемуазель Данієль. Якусь хвилю почекав, потім кашлянув, кілька разів тернувши підошвами по лиснючому паркету, сподіваючись, що його хтось почує і вийде. Та ніхто не виходив. «Дивина!» — подумав. журналіст. Прагнення бачити Елен, побути з нею віч-на-віч тим дужчало, чим ближче від підходив до коханої. Раптом Фандор стенув плечима.
— Ото дурень, — буркнув він, — чого це я маю чекати? Чотирнадцяту палату, в яку перевели Елен два дні тому, мабуть, не важко знайти.
Вийшовши з кабінету, журналіст рушив сходами нагору. Пройшов коридорами другого поверху й побачив, що остання палата дванадцята. «Отже, вище», — подумав Фандор. Вийшовши на майданчик третього поверху, Фандор відчув, як шалено закалатало серце: просто перед ним були двері з номером чотирнадцять. «Елен тут, — зрадів журналіст, — з того боку дверей. Нас відділяє лише тоненька дошка, за мить я побачу її, стану навколішки в узніжжі біля ліжка, прикладу її руки до вуст… Елен! Елен!» Журналіст, уже взявшись за ручку, завагався. Нечемно заходити до палати без стуку, не звістивши про себе. Притлумивши гарячкове нетерпіння, Фандор тихо постукав. Почекав кілька секунд, але не почув ніякої відповіді. Фандор постукав знову, та за дверима не чулося жодного звуку. Журналіст смикнув за ручку й увійшов до палати.
На Фандора чекало розчарування. Він вражено спинився на порозі, оглядаючи палату, в якій панував досить дивний як для клініки безлад. Ліжко було розстелене, подушки валялися на підлозі. Крім того, журналіст відчув, як у ніс і горло вдарив гидкий ядучий запах; його він одразу впізнав.
— Хлороформ. — Він несамохіть відсахнувся на сходовий майданчик. «Що ж воно таке? — питав себе Фандор. — Може, я помилився палатою, може, Елен на процедурі? Чи й оперують? Журналіста вжахнула якась нова трагедія. Звісно, він боявся, що Фантомас може завдати нових мук бідолашній Елен. Проте не вірив і Полю Дропу, чоловікові, якого Жюв уже вирішив заарештувати, чоловікові, якого десь через годину в наручниках поведуть до в'язниці. Бо його вже знають як вірного Фантомасового спільника. Саме він, можливо, значною мірою причетний до подвійної смерті, що поклала в домовину Себастяна Перрона та Амелі Таверньє.
Поки розгублений журналіст стояв на сходовому майданчику, з'явився служник. Він здивовано поглянув на Фандора, а той якомога спокійніше запитав у нього:
— Ви не підкажете мені, де хвора з чотирнадцятої палати?
— Добродію, повірте, — відповів служник, — я зовсім не знаю, що робиться в клініці. Та все ж гадаю, що зараз вона в операційній. Зо чверть години тому пан професор приспав її і тепер, мабуть, оперує.
І служник мимоволі показав пальцем на горішній поверх. Фандор одразу хотів туди бігти, та служник заступив йому дорогу.
— Добродію, і не думайте про це. Адже добре знаєте, що коли професор оперує, заходити не можна. Почекайте краще внизу або ж у кабінеті доктора.
— Таж я її родич! — збрехав Фандор.
— Не має значення, — наполягав слуга. — Пан професор звелів нікого не пускати. Це ж зрозуміло.
Проте Фандор не здавався:
— Знайдіть мені мадемуазель Данієль, я запитаю в неї.
— Мадемуазель Данієль зараз асистує професору. З ними й стара Фелісіте, от і все. Я чув, ніби пан професор чекав на когось із своїх колег, але той не прийшов. У бічній кімнаті я навіть приготував для нього халат і маску.
— Гаразд, друже, — раптом заспокоївся Фандор, — спущуся вниз.
Та замість іти на перший поверх, Фандор зупинився на другому і прислухався до дедалі тихіших кроків служника. Коли вони зовсім стихли, Фандор став нечутно скрадатися на третій поверх.
— Тепер усе ясно, — приказував він. — Добре, що той йолоп прохопився, ніби там чекають на лікаря. Я мушу знати, що з Елен, що то за операція, яку робить Поль Дроп. Тим більше, що та операція раптова, адже про неї ніхто й слова не казав Жюву.